Всупереч позиції ФВУ, чиновники рекомендують нові перевибори на посади наставника жіночої збірної та держтренера.
Днями волейбольну громаду нашої країни сколихнула резонансна інформація: комісія Міністерства культури, молоді та спорту України, після зустрічі з кандидатами, порекомендувала продовжити на 2020 рік контракт з головним тренером чоловічої збірної Угісом Крастіньшем, але при цьому проголосувала проти нових контрактів із наставником жіночої збірної Гарієм Єгіазаровим та державним тренером Олександром Цилюрою. Це рішення виглядає, щонайменше, дивним, оскільки нещодавнє засідання Виконкому ФВУ більшістю голосів (16 – за, 1 – проти, 2 – утрималися) проголосувало підтримати кандидатуру Єгіазарова, а діяльність Цилюри, зокрема, сприяла якнайкращій підготовці збірних країни різних вікових категорій до відповідальних міжнародних стартів і позитивно сколихнула стан справ у розвитку та популяризації дитячого волейболу…
Здавалося б, наполегливі старання нової команди керівництва національної федерації на чолі з Михайлом Мельником стосовно відчутного зростання престижу України у волейбольному світі, навпаки, мали б дістати всебічну підтримку. Адже вони призвели до перемог у змаганнях Євроліги-2017, синхронному здобутті путівок жіночою та чоловічою збірними на чемпіонат Європи-2019 (зокрема, чоловіча востаннє там виступала у далекому 2005 році і зазнала поразок в усіх п’яти матчах, а зараз на рівних боролася з визнаними грандами і посіла почесне сьоме місце!) та, відповідно, найбільш вражаючому на континенті стрибку обох у європейському рейтингу. Недарма ж президент Європейської конфедерації волейболу (ЄКВ) Александар Борічіч не втомлюється зазначати цей приклад волейбольної України на різних міжнародних форумах та надіслав до офісу ФВУ особистого вітального листа, де вчергове захоплювався її неймовірним прогресом.
Плюс до того, завдяки абсолютно новому «штормовому» повітрю у паруси чемпіонату України «Дитяча ліга», який спричинила бурхлива діяльність держтренера Олександра Цилюри, зараз у навчальних закладах різних куточків нашої країни споглядається справжній волейбольний бум, і маса дітей жваво цікавиться, де можна записатися до відповідних гуртків та секцій.
Отже, ефективність роботи нинішнього складу, так би мовити, волейбольної сім’ї нашої країни є очевидною і сумніву не підлягає. Як не може підлягати сумніву й виваженість кожного рішення Виконкому ФВУ, членами якого є досить поважні й цілком компетентні у волейболі особистості. Саме тому вищезазначене рішення комісії профільного Міністерства (яке, щоправда, носить виключно рекомендаційний характер, бо остаточний вердикт має винести безпосередньо Міністр у справах культури, молоді та спорту) спричинило велике здивування і справжнє занепокоєння у багатьох ешелонах волейбольної спільноти України. Не залишилися осторонь і члени Ради олімпійців при національній федерації. Їхню загальну позицію озвучив голова цієї Ради, один із тріумфаторів Ігор-1968 Володимир Іванов…
- Нещодавно я закінчив писати книгу «Свіже повітря змін». У цій книзі окреме місце присвятив двом наступним темам. Перша – це IV Спартакіада народів СРСР. Здавалося, команду Москви обіграти там було просто неможливо, оскільки формувалася вона на базі клубу ЦСКА, куди з різних куточків країни насильно висмикували найбільш талановитих майстрів і, до того ж, вона була добре «обкатаною» участю у багатьох міжнародних турнірах. У збірної України такої можливості й близько не було. Натомість був блискучий наставник Марк Барський, який володів відмінною «чуйкою» і вмів заряджати нею всіх нас. Саме так «зарядив» і на Спартакіаду – мовляв, ми реально можемо там перемогти…
В ті роки у Спорткомітеті УРСР гуляло стале переконання, що кандидат до збірної України з волейболу обов’язково має бігти 100-метрівку за 12,7, піднімати штангу не менше певної кількості разів і т.п. Тож якось я та Барський опинилися там разом. Пішла мова про Спартакіаду, і мені вистачило сміливості заявити: «Ми програємо не тому, що хтось із гравців не бігає за 12,7. Загальну систему підготовки треба змінювати! Дайте нам можливість частіше грати на серйозному рівні – ми когось поб’ємо, нас хтось поб’є, але ж ми таким чином станемо значно потужнішим та монолітнішим колективом. Тоді й Москву зможемо перемагати…» Барський мене повністю підтримав. І до наших побажань дослухалися, пішли назустріч. У підсумку ми таки обіграли і команду Москви, і Спартакіаду виграли!
Як наслідок – у збірній СРСР змінили керівництво. Посаду головного тренера обійняв Юрій Клещьов, а його помічником став Марк Барський. Перший із них був тонким теоретиком, другий – практиком. І вони чудово співпрацювали. Відповідно, після переможного чемпіонату Європи-1967 Клещьов не став заперечувати, щоби до збірної Радянського Союзу включили одразу сімох представників української команди. До чого це призвело на Олімпіаді-1968 – усім добре відомо…
Інша тема – збірні України останніх років. Талановитих гравців у нас завжди вистачало, але попереднє керівництво ФВУ на чолі з Володимиром Туровським чомусь абсолютно не хотіло працювати на їхній результат у формі національної команди. І ось прийшов Михайло Мельник. Йому багато хто казав: «Не варто, не вийде…» Він відповідав: «Не вийде, якщо не прагнути цього!» І зарядив цим переконанням свою команду. Пішла робота. Так у чоловічій збірній з’явився, безумовно, талановитий спеціаліст Угіс Крастіньш, так запалали справжнім бажанням добитися у ній гучних успіхів наші найкращі виконавці, у тому числі й легіонери, з якими, до речі, Михайло Мельник встановив продуктивні особисті контакти. Поступово прийшли й результати.
Паралельно помітний прогрес споглядався й у роботі жіночої збірної. Так, на останньому чемпіонаті Європи Гарію Єгіазарову та його підопічним не вдалося вийти з групи, але на то були свої об’єктивні причини. Члени Виконкому ФВУ взяли їх до уваги, розібралися, вислухали ідеї Гарія Шамоєвича щодо подальшої діяльності, схвально сприйняли намір залучити до тренерського штабу блискучого у нещодавньому минулому майстра, одну з найкращих у Європі зв’язуючих Ірину Жукову. І дійшли думки, що, в цілому, робота йде у вірному напрямку. Певно, тому й проголосували переважною більшістю за продовження роботи Єгіазарова з жіночою збірною.
Разом із тим хочемо зауважити, що Олександру Цилюрі на посаді держтренера вдалося стати найбільш продуктивним за всі роки «гвинтиком» у загальному механізмі співпраці ФВУ з профільним Міністерством. Це, знову ж таки, підкріплюється досягнутими результатами. Плюс до того – результатами ще й у всеукраїнському дитячому волейболі, без якого, зрозуміло, годі мріяти про серйозні досягнення волейбольної України у майбутньому.
До чого я все це веду? Історія вчить, що великих результатів можна досягнути тільки спільними зусиллями, єдиною дружньою командою. І ось ця сама команда у нашому волейболі, нарешті, сформувалася. Знаєте, всі ми – олімпійські чемпіони – дуже довго чекали на цей сплеск у вітчизняному волейболі, на значне покращення його авторитету на міжнародній арені, на перемоги і досягнення, якими по-справжньому можна пишатися. Тому дуже дивно, що зараз, коли ці самі успіхи нарешті прийшли і, тим більше, вони скрізь відзначаються самим президентом ЄКВ (!), хтось намагається, образно кажучи, встромити палки в колеса цьому загальному позитивному руху команди Михайла Мельника, внести туди чвари і розбрат. Не допомагати гуртом, хто чим може, а, навпаки, заважати. Звісно, всі ми стривожені цим фактом. Повірте, ми чудово розуміємо, чого вартувало новому керівництву ФВУ за підтримки профільного Міністерства організувати і налагодити той ритмічний рух, який почав призводити до позитивних наслідків. А тепер, виходить, хтось від того потерпає?!
Нам здається, що члени комісії Міністерства, які проголосували за перевибори кандидатів на посади наставника жіночої збірної і держтренера, не усвідомлюють у достатній мірі, до яких негативних наслідків це їхнє рішення може призвести. Тим більше, воно йде у розріз із рішенням Виконкому ФВУ. А там що, хіба випадкові люди зібралися, не розуміють – за що голосують?! Чи, все ж, таки розуміються на волейбольній кухні країни значно краще, ніж члени комісії Міністерства? Відповідно, не побоюся цього слова, вердикт цієї комісії нагадує елементарне шкідництво. Воно ж, зрозуміло, неприпустиме.
Тому ми, члени Ради олімпійців при національній федерації, щиро сподіваємося на виважене остаточне рішення керівництва Міністерства культури, молоді та спорту, яке воно має прийняти у даному питанні. Адже всім добре відомо, що ламати – не будувати…