Головний тренер збірної України (U-20) Микола ПАСАЖІН проаналізував виступ команди на срібному для неї чемпіонату Європи. Нагадаємо, що це перші нагороди для чоловічого волейболу в період незалежності.
ПІДСУМКИ
- Ці медалі – це не просто великий успіх, це величезний успіх українського волейболу. Це прорив. Це великий крок вперед.
- Коли, ми перед початком чемпіонату бесідували, ви говорили, що цілі максимальні. Але, поклавши руку на серце, можете сказати: на медалі розраховували?
- Чесно кажучи, з трудом представляв себе це. Але ми в це вірили, сподівалися, і наші очікування виправдалися. Хлопці налаштовувалися на кожного суперника, тренерський штаб робив акцент на те, що там грають таки ж самі молоді хлопці, а значить, люди ломкі, з ними всіма можна грати та вигравати: «Все залежить від нас». Як ми подаватимемо, прийматимемо, блокуватимемо, а також атакуватимемо. В кожній грі ми ставили максимальну задачу – перемога.
З кожною грою впевненості додавалося, ми відчували в собі сили, щоб боротися за більш високі позиції, і в підсумку досягли успіху.
МАТЧ №1. БОЛГАРІЯ
- Перший матч – з господарями змагань – болгарами, як показав подальший розвиток, був визначальним в подальшій долі збірної України. Фактор першої гри, відсутність серйозної ігрової практики в період підготовки та реальної інформації про суперника – все це мало позначитися на перебігу подій…
- До того ж були відсутні в період підготовки провідні гравці команди – Тимофій Полуян та Олег Плотницький. Так, ми грали на чемпіонаті в тому ж складі, що і у відбірковому турнірі, але потрібен був час, щоб хлопці притерлися один до одного. В першій партії цього і не вистачило, щоб домогтися перемоги, хоча довгий вигравали по ходу. Програвали 0:2. Після такої партії важко було зібратися.
Хлопці знайшли в собі сили, показали волю та характер. У підсумку вирвали майже безнадійну партію. Партія, яка стала визначальною в цій грі, а можливо і у всьому чемпіонаті. Ми намацали свою гру і після третьої партії почали грати зовсім по-іншому. Вже тоді свої лідерські якості проявив на майданчику Олег Плотницький. Він потужно подавав, що спрощувало нам гру у захисті, а також показав хорошу загальну гру. Звісно, на високому рівні діяла вся команда.
МАТЧ №2. ПОЛЬЩА
- Гра з чемпіонами Європи та світу 2015 року - поляками. Гра не вийшла. Чи можна назвати ії провальною? Після матчу тоді говорили, що не вистачило настрою…
- Настрій був. Але хлопці діяли скуто, напевно через це, що чимало сил та емоцій було витрачено напередодні – в матчі з болгарами. По рахунку я би не сказав, що матч був провальним. Можливо, й не було яскравих моментів та емоцій, але цей матч не був провальним, це – матч-становлення команди майбутнього срібного призера чемпіонату, в якійсь мірі підготовка до наступних матчів.
МАТЧ №3. СЛОВЕНІЯ
- Кожний наступний матч був якоюсь сірою визначальним в турнірній долі команди. Матч №3 – зі збірної Словенії – нашім обидчиком у відбірковому турнірі. За рахунок чого планували брати суперника?
- По-перше, ми відчували, що потенціал у нашої команди вище, ніж у словенців. Ця збірна грала одноманітно, роблячи ставку на діагонального. Взяти суперника планували за рахунок подачі та роботі на блоці. Не забуваючи при цьому за прийом. Догравальники у словенців невисокого зросту – з ними працювали від лінії. У підсумку вибили суперника з прийому, і словенці збилися на просту гру, яку ми впевнено контролювали груповим блоком. Спочатку, приблизно до рахунку «10», гра була рівною – позначалося хвилювання. А потім потягнули м’яч в захисті, забили хороший м’яч в нападі – відчули впевненість, команда набрала хід та довела матчі до логічного завершення. Саме за рахунок своєї гри, а не помилок суперника.
МАТЧ №4. ФРАНЦІЯ
- Французи вважалися більш сильним суперником, ніж Словенія, адже вони брали участь в чемпіонаті світу-2015 серед 19-річних…
- Ми проаналізували суперника вже по матчах, які бачили на чемпіонаті, зробили висновки. У підсумку впоралися з французьким діагональним, а також догравальниками. Але в першу чергу слід сказати, що команда показали ту гру, яку ми хотіли бачити на цьому чемпіонаті. Знов таки, одним з вирішальним факторів успіху стала подача – ми добре подавали, добре захищалися. Втім, це стало запорукою перемог і в інших матчах.
МАТЧ №5. НІМЕЧЧИНА
- Після французької вікторії збірна України стала реально претендувати на вихід у півфінал чемпіонату. Але, щоб це вирішити цю задачу, треба було в останньому матчі перемагати Німеччину. Напевно, було важливо, щоб хлопці не «перегоріли», можливо, вже думаючі про боротьбу за медалі?
- І це теж. А головне те, що тільки перемога з рахунком 3:0 гарантувала нам вихід в першу «четвірку» чемпіонату. Тобто ми грали без права на помилку, і хлопці зуміли витримати цей психологічний тиск. Гравці вийшли на гру сконцентровані, налаштовані. Ми так і говорили на установці: «Не думайте про рахунок, а про те, як ми атакуватимемо, захищатимемось, блокуватимемо та подаватимемо». Це спрацювало. Команда Німеччини показала, що може грати в хорошій різноманітний волейбол, але у кожної команди є свої слабкі місця. В цьому матчі не грав основний діагональний, і вся гра суперника звелася на догравальників та на центральних, тобто акцент в захисті зробили на третю та четверту зони суперника. Нашим першім темпам було легко грати на блоці. Крім того, ми повною мірою використали свою подачу, а також показали добру гру на прийомі.
ПОДАЧА ТА ПРИЙОМ
- Невеличкий відступ перед тим, як поговорити про вирішальні матчі, але в продовження теми. Яка увага приділялася в підготовці саме подачі та прийому?
- Часу до підготовку було небагато – всього дванадцять днів. І кожного дня ми приділяли увагу прийому-подачі, зазвичай це відбувалося на ранковому тренуванні. Полуян та Плотницький були відсутніми при цьому процесі, але на натхненні, на своєму вмінні вони упродовж чемпіонату відприймалися, відподавалися на високому рівні. Решта хлопців теж в цілому витримали рівень подачі (Україна посіла перше місце на чемпіонаті в подачі та на прийомі. – прес-служба).
- Чи можна говорити, що гра збірної України будувалася від подачі?
- Так воно й було. У нас й розстановка такою була: чотири найсильніших гравця в подачі йшли поспіль – чотири силові подачі. Крім того, Олексій Головень міг міняти силову планер, що він й робив під час чемпіонату, і це приносило успіх.
Перед грою ми, зазвичай, ставимо певні задачі в цьому елементі: в кого подаватимемо, яку подачу і яким чином використовуємо. Є план на гру, але він може змінюватися в залежності від розвитку подій. Намацуємо слабкі місця в прийомі, і тоді подача може змінитися.
Розпочинає у нас подавати Олексій Головень, потім Олег Плотницький, у якого потужна силова подача, потім Андрій Рогожин та Дмитро Вієцький. Ось за рахунок цієї лінії вже на старті ми часто робили відрив – три-п’ять очок, і відчували себе більш розкуто. У нас вже було право на помилку, у суперника такого – ні. Команда мала певний запас міцності, тож гравець, який виходив на подачу, міг ризикувати.
МАТЧ №6. ІТАЛІЯ
- Наступна гра вже півфінал, і суперника під стать - збірна Італії – переможець групи, яка грала у Варні. Наживо ми суперника не бачили, але інформацію про нього мали. Як планували будувати гру?
- Італія сама по собі це ім’я, яке не потребує якихось додаткових слів. Торгова марка світового рівня. Природно, що це тактично грамотна та навчена команда. Але це все до гри. І перша партія показала, що і з італійцями цілком можна грати. Треба тільки було знайти слабкі місця. У суперника не було яскравовираженого діагонального гравця, а гра будувалися від прийому – якщо є прийом, то відразу атака першим темпом, а перші темпи у них достатньо високого рівня. Якщо був прийом, була задача вдвох стрибати на блоці – пом’якшувати удар, працювати в захисті. І знов таки ми робили ставку на свою подачу.
Перша партія склалася успішно для нас, друга теж почалася вдало – 5:1. Але потім не добили м’ячик-два в атаці, потім пішла низка помилок на подачі. Чотири поспіль за одне коло. Тож запас ми собі не зробили, зникла впевненість – почали помилятися. Також сказалася мікротравма у Дмитра Вієцького – прийшлося його замінити, і тому ми почали грати одноманітно. Тому ми й провалили дві партії.
- Але ще можна було виправити становище…
- Так. І в перерві я казав хлопцям: «Забуваємо свої хвороби, травми. Ви повинні повністю віддатися грі». Іншого варіанту не було, і хлопці це розуміли. І Діма Вієцький зіграв – через біль, через «не можу». Дуже важка партія вийшла, але все ж таки виграли ії. Тут нам потрібно було знайти свою гру і вийти з того стану, в якій потрапили в попередніх партіях.
В п’ятій партії гра спочатку не виходила – ані в атаці, ані в прийомі, ані на подачі. Хлопці підсили психологічно, почали опускатися руки. Тренери, як могли, старалися психологічно підтримували хлопців: «Ви можете! Ми віримо в вас!». Адже для того, щоб зачепитися, часто-густо вистачає однієї позитивної дії, в будь-якому елементі. На це і налаштовували.
Напевно, це збіг обставин, що саме при такому рахунку (9:13) на подачу вийшов Олег Плотницький, а на блоці опинилися хороша лінія…
І вийшло диво. За рахунок командної роботи.
Під час тайм-ауту я казав Олегу: «Інших варіантів немає. Треба ризикувати, як і раніше. Зберись. Кожна подача – правильна підготовка до неї, правильний підкид. Головне – концентрація. Не думай про рахунок, виходь – і щільно подавай». З подачею все вийшло краще нікуди, плюс хлопці попрацювали на передній лінії, як і домовлялися: збитий прийом, потрійний блок, чіпкий захист та влучна атака. Італійці ж в атаці не ризикували та чекали помилок від нас. Важливо, що в цей момент ми встояли і спрацювала вся команда. Свої найкращі якості проявив і капітан команди Тимофій Полуян, який забив важкі догравальні м’ячі на груповому блоці.
Для нас цей матч був, немов фінальний. Дуже яскрава перемога, дуже сильні емоції. Для всіх гравців, для тренерського штабу.
МАТЧ 7. ПОЛЬЩА
- Наскільки команда була готова боротися за чемпіонство у фіналі після того, як витратила чимало сил та емоцій напередодні?
- Так, згоден з вами. Часу для того, щоб відновити емоційний стан не було. Тим не менш, на фінал виходили в доброму стані, з добрим настроєм. Той факт, що не було Вієцького, звісно, позначився на грі – вона стала прогнозованою, адже більш стали задіяні догравальники. І поляки прорахували це.
Взагалі, хотів би подякувати хлопцям за цю гру – вони відпрацювали на той максимум, який вони були готові видати в цей день. В цілому хороша гра вийшла з нашого боку, окрім, звісно, четвертого сету. Достойно виглядали і в першому сеті, але десь не вистачило емоцій.
ПРОРИВ
- Збірна України здійснила великий прорив – з цим всі згодні. Цей же колектив не пробився у фінальну частину чемпіонату Європи (U-19) 2015 року, а зараз це друга команда континенту. Завдяки чому став можливий такий прорив?
- По-перше, ці гравці на рік подорослішали, набралися майстерності та досвіду, адже практично всі грали у своїх клубах. Наприклад, Рогожин постійно грав в «Юракадемії», Плотницький провів класний сезон в «Локомотиві», Вієцький був задіяний у «Хімпромі», де я працював – показав себе з хорошого боку.
Так, в основному ці гравці з Харкова – працювали під керівництвом мого помічника в збірній Анатолія Янущика в «Локомотиві», а також у Володимира Романцова в «Юракадемії». Велика подяка цим тренерам, що вони давали волейболістам збірної України ігрову практики і ті завдяки цьому спрогресували. Мені залишалося тільки постаратися зліпити команду та розставити пріоритети у грі. Звісно, ми чимало спілкувалися з Анатолієм Янущиком стосовно ігрових моментів, адже він дуже добре їх знає. Робота тренерського штабу принесла свої плоди в становленні колективу.
Звісно, працювали з гравцями і в психологічному плані, переконували їх в деяких речах. Були і особисті бесіди.
- Що значить для вас ця медаль?
- На даний час це найцінніша моя медаль. Це результат величезної роботи всього колективу. Ці медалі принесли славу Україні, а тим, хто їх завоював, принесли внутрішнє задоволення від того, що робота принесла такий результат.
За матерiалами прес-служби ФВУ
