Продовжуємо рубрику «Срібна команда», в якій розповідаємо про гравців та тренерів збірної України (U-20), які у вересні завоювали срібні медалі чемпіонату Європи-2016. Сьогодні річ піде про одного з гравців основного складу «срібної» команди – діагонального Дмитра ВІЄЦЬКОГО.
Діагональний Дмитро ВІЄЦЬКИЙ нарівні з догравальниками Тимофієм Полуяном та Олегом Плотницьким ніс основне навантаження в нападі збірної України на цих змаганнях. Не всі ігри йому вдалися повною мірою, але у визначальних матчах Дмитро виправдав надії тренерського штабу. Незважаючи на болі в спині, у п’ятій партії півфінального матчу з Італією, він все ж таки вийшов на майданчик і допоміг команді здобути путівку у фінал та гарантувати медалі чемпіонату Європи. У фіналі через травму Дмитро участі не брав, але у підсумку став №2 у списку снайперів збірної України на цьому змаганні. Новий сезон розпочне у харківському «Локомомиву», як і ще п’ять срібних призерів чемпіонату Європи (U-20)-2016.
ЧЕМПІОНАТ ЄВРОПИ. ТРІУМФ
- Дмитро, на початку поділиться, будь ласка, враженнями від тріумфального виступу збірної України на чемпіонаті Європи. Воно було дійсно тріумфальним, як ви вважаєте?
- Звичайно ж. Ми добилися реально високого результату. Причому так склалося, шо всі матчі чемпіонату мали ключове значення для нас – кожна гра щось вирішувала для нас. У всіх іграх треба було викладатися наповну. На жаль, у фіналі ми програли – не вистачило нас.
Перед стартом чемпіонату розраховували на вихід, принаймні, в «шістку» кращих. Гра пішла, і нам вдалося потрапити у квартет сильніших команд континенту.
- Як ви гадаєте за рахунок чого вдалося зробити такий прорив?
- Коли ми потрапили у фінальну частину, ми згуртувалися, і в кожному матчі ми діяли як команда, боролися до кінця. Це й принесло результат. Плюс за останній рік всі додали в майстерності, в досвіді. Особисто я минулий сезон провів в оренді у «Хімпромі», де отримав чималий об’єм ігрової практики. Коли сумська команда завершила виступ у чемпіонаті, на фінальну частину повернувся вже у «Локомотив». Влітку цей же період грав і в складі юніорської збірної України, а влітку разом з Тимофієм Полуяном брав участь в чемпіонаті Європи (U-20) з пляжного волейболу. Тож минулий сезон був дуже корисним для мене в плані ігрового досвіду.
МАТЧ ЗА МАТЧЕМ
- Яка з ігор на першому етапі була визначальною в подальшій долі команди?
- Напевно, перша – зі збірною Болгарії, а також гра зі Словенією.
- Чому так важко склалася гра з болгарами? Це дійсно сильний суперник, чи у нас щось не склалося?
- Ми не зіграли у свою гру. Приїхали, можна сказати, з корабля на бал. Перша гра – ще повною мірою не адаптувалися до умов змагань на відміну від господарів, який довгий час тренувалися на цій арені. По силам, гадаю, що повинні були вигравати 3:0, чи 3:1.
- Відомо, що на чемпіонаті вас непокоїла травма спини. Наскільки це заважало грати?
- Ця проблема виникла вже у першій грі, але вона не заважала грати. Випив обезболюючу пігулку та дограв матч. Груповий турнір в такому ж режимі й дограв.
- Наступний матч – півфінал з Італією…
- Команда в цілому добре зіграла, а ось у мене грала не склалася, саме через травму. Дуже важко було – біль реально не давала мені грати.
- Тим не менш, у вирішальній, п’ятій, партії ви брали участь. Згадайте, будь ласка, ії кінцівку.
- О, це був справжній «екшн». Ми бігали по передній лінії та потрійним блоком не давали італійцям пробитися, чи пом’якшували, після чого вже добивали в атаці. Це було сильно і напевно красиво. В загальному, в кінцівці у нас вийшло саме так, як ми задумували. Дещо, звісно, пощастило, що суперник не зміг забити. Але щастить, як відомо, сильнішим.
Крім цього, це була відмінна командна робота.
- В такі моменти напевно про травму вже не думаєш?
- Так. Адреналін вкидається в кров у дуже великих об’ємах. Треба було вже дотерпіти цю кінцівку. Все відкинути та дограти.
- Що відчували відразу після матчу?
- Шок. Ніяк не міг зрозуміти, як таке взагалі можливо.
- Образливо було не зіграти у фіналі?
- Звичайно ж. Якщо б я навіть вийшов, толку від мене було б дуже мало: я б не зміг нести те навантаження, яке повинен нести діагональний. Тож це було б тільки в мінус команді. Та й для мого здоров’я теж. Звісно, стоячи в «квадраті», дуже хотілося допомогти команді. Переживав більш, ніж на майданчику.
- Як бачилася гра зі сторони?
- Команда зробила багато для перемоги, якщо не все можливе. Напевно вже не вистачило ані фізичних, ані моральних сил.
- З якими відчуттям отримували нагороду?
- Я був дуже задоволений цією нагородою, адже медаль такого рівня дуже важко завоювати. У нас вийшло зіграти командно, і нагородою за це стало «срібло» чемпіонату Європи. Це дуже дорога медаль для мене. До цього ми не могли навіть у фінальну частину потрапити.
- Які цілі на наступний сезон у відношенні збірної?
- Достойно виступити на чемпіонаті світу. Нехай увесь волейбольний світ побачить, що є така країна як Україна, і збірна цієї країни на багато здатна. Звісно, хотілось би піднятися на п’єдестал. Як показав чемпіонат Європи, все реально, всі команди можна обігравати. За рахунок великого бажання, за рахунок командної роботи.
МИНУЛЕ ТА МАЙБУТНЄ
- Розповість, будь ласка, як розпочали займатися волейболом?
- Волейболом почав займатися в своєму рідному місті Жмеринці. Перший мій тренер – Марія Юріївна Глухих. Ми з нею приймали участь в багатьох змаганнях, доволі цікавими були й і тренування. Потім рік займався в Київському спортінтернаті, після чого перебрався в Харків. Грав у дитяче-юнацькій Лізі, у вищій лізі чемпіонату України.
- Перехід в Харків став серйозним поштовхом в кар’єрі?
- Так, однозначно. В Харкові хороша школа волейболу. Ми дуже багато грали, а це дає безцінний досвід. Коли я приїхав сюди, «Локомотив» ще грав у відкритому чемпіонаті Росії, тож можна було побачити реально крутий волейбол у виконанні майстрів високого класу, побачити, до чого мені як гравцю треба прагнути. Іноді доводилося тренуватися з першою командою, і це також був хороший досвід для мене, відмінний стимул для роботи над собою.
- Ви повернулися в «Локомотив», який суттєво оновився…
- Незважаючи на те, що команду залишили досвідчені гравці, у нас, вважаю, дуже боєздатний колектив. І цілі у нас, як завжди, максимальні. Ми повинні показувати свій найкращий волейбол і добиватися результату. Підбір гравців говорить про те, що це можливо. Разом зі мною в команді ще п’ять срібних призерів недавнього юніорського чемпіонату Європи – Олег Плотницький, Тимофій Полуян, Олексій Головень, Віталій Кучер та Володимир Остапенко.
- Передбачається, що ця обойма гратиме основні ролі в команді?
- Складно сказати, адже офіційних ігор ще не було. На тренуваннях поки що всі награються.
- Першим офіційним матчем «Локомотиву» стане Суперкубок України. Які очікування від нього?
- Напевно, це буде якесь шоу. Плюс серйозний двобій, адже «Барком-Кажани» - амбіційний колектив. Але треба вигравати. Складно ще щось додати, адже Суперкубок проводиться вперше.
