Продовжуємо рубрику «Срібна команда», в якій ми розповідаємо про гравців та тренерів збірної України (U-20), котрі у вересні завоювали срібні медалі чемпіонату Європи-2016. До вашої уваги сьомий матеріал з цієї серії. Сьогодні річ піде про пасуючого Михайла СТОЛБУНОВА.
Зв’язуючий харківської «Юракадемії» Михайло СТОЛБУНОВ в Пловдиві міг і не зіграти, адже в заключному раунді відбору на чемпіонат Європи він участі не брав. Втім, він був запрошений на заключний підготовчий збір, де в боротьбі між ним Іваном Плясецьким з «Баркому» тренерський штаб визначив другого номера на важливій позиції зв’язуючого. «На даний момент Столбунов готовий краще, ніж Плясецький. Він відчуває себе більш впевнено на майданчику», - пояснив зміну у складі наставник збірної Микола Пасажін. Михайло свій шанс використав на всі 100%. Вийшовши в критичний момент півфінального матчу з Італією – в п’ятому сеті – він допоміг збірній України перемогти, що гарантувало їй срібні нагороди.
«СРІБНІ» ВРАЖЕННЯ
- Емоції, звісно, позитивні. Деякою мірою все це було несподівано. Так, ми прагнули вийти у фінал, але, коли ми це зробили, складно було в це повірити, - стисло підбив підсумки змагань гравець. Організація змагань була на високому рівні – проживання, харчування, дуже зручний зал. Та й обстановка доброзичлива.
- На що ви особисто розраховували на цьому чемпіонаті?
- Розраховували перше місце взяти (посміхається). Насправді ж, розраховували виконати задачі, які були поставлені тренерами, тобто принаймні вийти з групи. У підсумку завоювали «срібло», а це вже історія, велика, можна сказати, перемога нашої команди.
ПІВФІНАЛ. ТАЙ-БРЕЙК
- Для вас напевно знаковим матчем став півфінал з Італією, де ви грали у п’ятому сеті. Пам’ятаєте?
- Так. В момент виходу на майданчик був досить таки спокійним, я був готовий вийти та допомогти команді – така задача у кожного, хто виходить з «лави». У основного зв’язуючого Льоші Головеня трапилася проблема – розболівся зуб. Всі ми люди, всі ми розуміємо, як це неприємно. Не можу сказати, що я щось покращив на майданчику –просто не зіпсував.
- При якому рахунку вийшли на майданчик?
- 6:9. У підсумку ми виграли 15:13. Як говорять люди, які добре розбираються у волейболі, 35% гри зробив Олег Плотницький, 35% - тренери та 30% - команда.
- Згодні з такою оцінкою?
- Так, безумовно.
- Коли рахунок став 8:13, що відчували?
- Я намагався викинути погані думки з голови, щоб не боятися, том що страх породжує помилки. Я сподівався на те, щоб Олег тримав подачу. У цього виходило, а ми на передній лінії організували якісний блок, все підняли на задній лінії. Я ж зі свого боку давав якість. Нічого надприродного не зробив. Просто треба було не зіпсувати гру, дати хлопцям атакувати.
- Переможна мить. Якою для вас вона була?
- Просто не вірилося, що ми це зробили. В цю мить не знав, що робити, куди бігти (посміхається). Було дуже круто, було дуже багато емоцій. Напевно посмішка на моєму обличчі з’явилася при рахунку 13:13 – це було вже передчуття перемоги. Я був безумно радий, що ми дотягнули до цього рахунку.
А коли виграли… (замислюється). Це було якесь безумство. Всі кричали, хтось плакав. І це було природно… Дуже сильні емоції. Було дуже приємно. Тим більше весь зал в той момент нас підтримував. Зокрема, вболівальники, які з України приїхали. Наскільки я знаю, вони збиралися їхати додому, а коли дізналися, що ми потрапили у півфінал, залишилися і підтримували нас упродовж півфіналу та фіналу. А це сильно мотивувало хлопців, надавало сил. Хочеться ще раз подякувати цим людям, потиснути їм руки. Ви навіть не уявляєте, як це - бачити наш прапор за кордоном під час таких матчів. Це дуже підтримує, це дуже приємно.
- Що для вас означає ця срібна медаль?
- Дуже багато. Ми зробили те, чого від нас ніхто не очікував. Команда, яку вважали аутсайдером, заявила про себе, багато людей тепер дізналися, що є така точка на волейбольній карті Європи як Україна. Цю медаль я змогу показати своїм дітям. Сподіваюсь, що крім неї, в моїй кар’єрі ще будуть нагороди такого рангу.
АМВРОСІЄВКА - КИЇВ - ХАРКІВ
- Давайте трохи познайомимось поближче, адже ви один з ковалів цього незабутнього успіху?
- Розпочинав займатися волейболом в місті Амвросієвка Донецької області, яке нажаль зараз окупований. Першим моїм тренером був батько – Володимир Миколайович Столбунов. Моя мати Наталя Столбунова також займається волейболом, а батько досі тренує. Тож особливого вибору, чим займатися, у мене не було. Паралельно займався і іншими видами спорту. В якійсь момент треба було робити вибір. Зробив вибір на користь волейболу. Часто їздив на змагання, і зі старшим віком, і, як говорять, по своєму віку. Були у нас і перемоги. Дуже хотілося з тією команди перемогти на чемпіонаті області, потім поїхати на чемпіонат України. А медаль чемпіонату Європи вже тоді було моєю мрією. Вважаю, що якщо сильно чогось бажати, то це обов’язково відбудеться – головне працювати над собою, можливо навіть в чомусь урізати себе. Їздив на оглядини в Макіївку, куди приїжджав тренер із системи «Локомотива», потім в Київський спортінтернат, але за різними причинами не підійшов.
Потім за допомогою батька опинився в Харківському обласному училищі фізкультури. Потрапив – до Гоар-Вартануш Рамазасповни Трусової. У неї займалися, до речі, інші хлопці із срібного складу юніорської збірної – Діма Канаєв, Олег Плотницький, Вова Андріюк, Андрій Рогожин. Коли мені тренер сказала, що підходжу, мене від радощів просто розпирало, адже я мріяв ось в таке училище, де щоденно можна займатися волейболом, жити волейболом. Згадую, поїхали на турнір в Польщу, де виступали ті ж хлопці, які стали чемпіонами Європи в цьому році. Ми тоді стали третіми, а вони – першими. Також їздили на турніри EEVZA з Володимиром Романцовим, де займали призові місця. Не виходило обіграти ані Польщу, ані Росію. Брали участь у відбірковому турнірі чемпіонату Європи (U-19), але посіли лише третє місце в групі. Був майже такий склад, як і в зараз Пловдиві (7 волейболістів із «срібного» складу грали в тому відбірковому циклі. – прес-служба). Потім тренерами збірної, вже по «20-річним», стали Микола Пасажін та Анатолій Янущик, ми виступили на турнірі EEVZA в Москві, де посіли друге місце. Далі ви знаєте.
- Тим часом ви вже за «Юракадемію» розпочали грати?
- Так. Розпочав з другої команди, яка виступала у вищій лізі. У «вишці» отримав чималу і, звісно, дуже корисну, практику. Підпускали і до першої команди. Тепер розраховую себе проявити в Суперлізі. Досвід, отриманий на юніорському чемпіонаті мені, звісно, стане в нагоді.
- Взагалі, які цілі ставите собі в кар’єрі?
- Європейська першість дуже мене змотивувала в кар’єрі. Багато чого побачив в Пловдиві, побачив, до чого прагнути, а додавати, дійсно, є в чому. Тож найближча ціль – про неї я вже говорив, проявити себе на рівні Суперліги, допомогти «Юракадемії» стати призером чемпіонату України. Звісно, хочеться продовжити виступати за збірну України. Відібратися та вдало виступити на чемпіонаті світу (U-21).
