Президент ФВУ Михайло МЕЛЬНИК пояснив справжню значимість повернення чоловічої збірної України до учасників континентальної першості.
- Михайле Григоровичу, насамперед дозвольте вас привітати з успіхом чоловічої дружини! Ще якийсь рік тому, навіть незважаючи на тріумф у змаганнях Євроліги, багато хто до її подальших перспектив ставився з великим песимізмом. Однак вона продовжила помітно прогресувати і, як наслідок, зуміла достроково забезпечити собі путівку до Євро-2019. У чому тут секрет?
- Дякую! Знаєте, відверто кажучи, зараз я почуваюся цілком щасливою людиною. Чому? Якщо пригадуєте, коли я ще тільки балотувався на посаду голови ФВУ, то одним із своїх головних завдань поставив якомога скоріший «ренесанс» наших національних збірних. Особливо чоловічої. Взагалі, я тоді ніяк не міг второпати, чому країна, яка традиційно виховує майстрів досить солідного міжнародного рівня, чомусь не може зібрати по-справжньому сильну, амбіційну та конкурентоспроможну національну команду? Питав про це і тодішніх керівників ФВУ. І чув у відповідь, що це дуже складно, та й узагалі нереально. Проте я мав дещо іншу точку зору. Дуже складно – це справді так, але щоби нереально... Адже якщо дуже того прагнути і докладати максимум зусиль – то реально все!
І ось нині я дуже щасливий, що за якихось два роки вдалося зробити настільки потужний крок уперед. Щиро дякую за це Угісу Крастіньшу та й узагалі всім тим, хто продовжує докладати руки до складання камінчиків загального прогресу чоловічої збірної! Спільними зусиллями нам вдалося зламати отой закостінілий стереотип, що зліпити конкурентоспроможну на європейському рівні команду неможливо. Можливо! І вже всі зрозуміли, що грати сьогодні у формі національної збірної – то не просто приємність, а, найголовніше, престижність і відповідальність! І потрапити до її складу можна не лише за елементарним бажанням, як бувало раніше, а тільки за умови реальної відповідності її статусу та класу. На даний момент це наша найголовніша перемога.
- Відомо, що протягом усього швидкоплинного циклу із чотирьох кваліфікаційних матчів ви постійно перебували поруч з командою. Які у вас враження від її внутрішньої атмосфери, як оціните дії хлопців безпосередньо на майданчику?
- Без перебільшення, атмосферою я відверто насолоджувався! Досі не розібрався повністю, як Угісу Крастіньшу та його команді це вдалося, проте такому клімату в колективі можна відверто заздрити. Сьогодні це справді – Команда, саме з великої літери! Я дуже задоволений, що із збірною працює такий спеціаліст – цілеспрямований, толерантний, психологічно виважений і при цьому, в глибині душі, напрочуд амбіційний. Крастіньш не любить багато говорити, проте краще за все на будь-які запитання відповідають результати його роботи. Імпонує мені і той момент, що він не намагається клеїти реноме такого собі Всезнайки, а відверто визнає, що продовжує навчатися разом із гравцями. Вони – ігровій досконалості, він – тренерській. А такий тандем, тим більше, об’єднаний і добряче заряджений спільною метою, спроможний на солідні досягнення. Особисто я в цьому глибоко переконаний!
Стосовно якості гри... Знаєте, вже довелося почути, що, мовляв, натужні перемоги, не без фарту, в гостях над Македонією та Угорщиною якость не відповідають твердженню помітного прогресу. Але тут є два дуже важливих моменти. По-перше, через травми не змогли допомогти команді двоє справжніх лідерів за результатами виступів у «Золотій Євролізі» - Олег Плотницький та Василь Тупчій. І хоча прийшли досвідчені та майстровиті виконавці Ян Єрещенко і Дмитро Терьоменко, а ще повернувся Олексій Клямар (які таки значно посилили загальний командний потенціал – навряд чи хтось із цим сперечатиметься), Угісу Крастіньшу довелося у стислі терміни готувати фактично наполовину оновлену збірну. Хто знається, той зрозуміє – наскільки це складна справа. Тож особисто мені не дивно, що гра наших чоловіків іноді, так би мовити, кульгає локальними негараздами. Це було передбачувано. Тут головне – спроможність хлопців переломити хід боротьби на свою користь. І я цілком погоджуюся з головним тренером, що в них є справжній бійцівський характер.
Як, до речі, погоджуюся і з тим, це – по-друге, що вдома і в гостях Македонія та Угорщина – абсолютно різні команди. На домашніх аренах, за гучної підтримки місцевих уболівальників, волейболісти цих збірних справді ловили неймовірний кураж і викладалися з потрійною самовіддачею. Перемогти таких фантастично вмотивованих суперників було би складно будь-кому. Ми перемогли. Отже, завдання виконано, а це – головне!
- Чи можна стверджувати, що сьогодні збірні справді забезпечені всім необхідним?
- Сподіваюся, що так. Принаймні, профільне міністерство нині робить все залежне від себе, а федерація, в свою чергу, від себе. Ось, наприклад, багато кому не подобалося, що донедавна обидві наші збірні домашні матчі проводили виключно в Івано-Франківську. Але ж треба усвідомлювати, що ніде більше нам не гарантували такої підтримки у вирішенні багатьох серйозних питань, які взяли на себе тамтешні міська та обласна влади! Хоча, зрозуміло, всім хотілося, щоби національні команди грали в більш комфортних і сучасних залах. Тож коли такий з’явився у Запоріжжі, керівництво ФВУ оперативно взялося шукати компроміс. І знайшло же!
Я щиро вдячний долі, що у цьому місті мешкає голова підприємства «Мотор Січ» В’ячеслав Богуслаєв, завдяки зусиллям якого Палац спорту «Юність» нині являє собою справжню перлину спортивної інфраструктури всієї країни. Разом із тим вдячний долі і за те, що в Запоріжжі є такі чудові уболівальники, які дуже потужно підтримували обидві наші збірні. Ну й, нарешті, низький уклін братам Касаям: вони – справжні друзі усього вітчизняного волейболу! Завдяки їхнім зусиллям, у Запоріжжі наші хлопці та дівчата почувалися наче в рідних домівках.
До речі, був і такий момент. Після домашньої гри з угорцями чоловічій команді належало фактично одразу ж вирушати до Угорщини на повторний матч. А це – автобус до Києва, далі переліт до Будапешта, там знову автобус... Словом, хлопці просто не мали б можливості для хорошого перепочинку. І тоді Крастіньш запитав, чи нема варіанту заночувати в Києві? Якби його не було – ніхто б не бузив: стислі строки між іграми встановила не ФВУ. Проте ми зрозуміли турботу тренера і одразу ж кинулися вирішувати питання. На щастя, нам це вдалося. Хлопці добре відіспалися і, цілком можливо, цей момент якоюсь мірою потім відіграв позитивну роль на майданчику...
До речі, знаєте, що ще сильно вразило в Будапешті? Це невелика, зате надпотужна підтримка земляків-фанатів! Лише четверо львів'ян розгорнули в залі кілька великих українських прапорів, а також вивісили банер з написом "Разом і до кінця"! А національний гімн у їхньому виконанні перед початком гри... це взагалі було щось надхвилююче і наденергетичніше! У цей момент пригадав слова відомого класика: "Ми просто йшли, ніщо не спинювало нас..." Величезна подяка цим справжнім патріотам від усієї нашої команди!
- Завдяки чому, на вашу думку, можливий подальший стрімкий прогрес нашої чоловічої збірної?
- Тут я вчергове повністю погоджуюся з Угісом Крастіньшем – нам необхідно якомога більше грати проти дуже сильних суперників. Це – найкраща школа і найкорисніший досвід. Тому ми вже сьогодні починаємо вести перемовини із різними топ-командами світу про можливість спарингів чи спільних виступів у міжнародних турнірах. Причому, підкреслюю, не лише європейських. Сподіваюся, профільне міністерство нам у цьому добре допоможе!
Також маємо намір відіграти наступні змагання «Золотої Євроліги» найсильнішими складами. Адже, погодьтеся, чоловікам зіграти проти команд рівня Нідерландів, Туреччини чи Словенії, а жінкам проти Болгарії та Азербайджану – то ж яка велика вдача!
До речі, у грудні хочемо запросити на підготовчий збір до заключних матчів кваліфікації Євро-2019 обидві збірні Греції. Тут буде велика користь і для жінок, адже, як відомо, якраз у рамках відбіркового турніру підопічні Гарія Єгіазарова поступилися гречанкам двічі. Що цікаво, один грецький арбітр – мій добрий знайомий, який якраз судив наш поєдинок в Угорщині, зізнався мені, що нинішня жіноча збірна Греції потужна як ніколи за останні 20 років! Тож спаринги з нею мають нашим дівчатам неодмінно допомогти.
Проте про жіночу збірну – розмова окрема. А щодо прогресу чоловічої збірної, то тут ще маю велику надію і на молодих виконавців. Ви самі бачили, як чудово відіграв у серпні Дмитро Вієцький. Його потенціал, на мою думку, фактично не поступається можливостям Олега Плотницького. Уявляєте, який у нас незабаром може бути атакувальний тандем?! А є ж іще Володимир Тевкун, Ілля Ковальов, Тимофій Полуян...
Одним словом, дуже сподіваюся, що на континентальній першості-2019 наша чоловіча команда буде не просто рядовим учасником. Не для того ми пропустили цілих шість останніх чемпіонатів, щоби повернутися туди, образно кажучи, хлопчиками для побиття. Звісно, суперники будуть – ого-го, проте... Європа нас вже зачекалася!
