Новий головний тренер молодіжної збірної України з волейболу має найамбітніші плани.
Свято Нового року для відомого українського волейболіста Андрія Левченка завжди має подвійний підтекст. Адже крім того, що він разом з усіма піднімає келих за зустріч року, що настає, він ще 1 січня відзначає свій день народження. Втім цього разу на стику 2021 та 2022 років Левченко має третю нагоду для прояву позитивних емоцій. Нещодавно керівництво Федерації волейболу України призначило його головним тренером молодіжної збірної України вікової категорії до 20 років.
Цікаво, що у свої 37 років Андрій Левченко, який раніше ставав чемпіоном та володарем Кубку України у складі харківського «Локомотива», брав участь разом з ним в європейських кубкових турнірах та виступав у національній збірній країни, а також встиг пограти в закордонних клубах Франції, Фінляндії, Білорусі, Казахстану, Латвії та ОАЕ, продовжує ігрову кар'єру вже в іншому харківському клубі «Юракедемії». Саме його безпосередній внесок допоміг юристам минулого сезону здобути бронзові нагороди. Та й зараз харків'яни впевнено посідають місце в середині турнірної таблиці чоловічої Суперліги, цілком обґрунтовано мріючи про повторення минулорічного успіху, коли розпочнуться матчі серії плей-оф. Левченко ж, як і раніше, залишається одним із провідних гравців та одним із найкращих бомбардирів команди. Що ще примітно, деякі молоді партнери називають його вже на ім'я та по батькові.
– Андрію Сергійовичу, звертаюся до Вас вже як до головного тренера молодіжної збірної України U-20. Вітаю з усіма недавніми подіями, але зараз давайте більше уваги приділимо новому призначенню. Наскільки очікуваним чи несподіваним воно виявилося?
– Все ж таки більш очікуваним. Адже чутки про це ходили раніше, до того ж у мене була докладна розмова з президентом Федерації волейболу України Михайлом Григоровичем Мельником, з іншими тренерами та колегами. Тож я до цього був готовий.
– Але в нашій практиці я, чесно кажучи, не пригадаю, щоб гравець клубу очолював молодіжну чи юнацьку збірну країни. А Ви про такі випадки знаєте?
- В Україні теж не пригадую. Можливо, що в Європі чи у світі така практика у когось вже була. Потрібно ж і у нас комусь починати (посміхається).
– А те, що Ви регулярно тренуєтеся у складі «Юракадемії» і граєте на майданчику зі своїми тепер вже підопічними, може якось позначитися на стосунках з ними у збірній?
– Не думаю. Ми всі професіонали своєї справи, і я дуже сподіваюся, що молоді хлопці з розумінням ставляться до цього питання. Відразу хочу зазначити, що коли заздалегідь формувався склад молодіжної збірної України, я та мої помічники намагалися не звертати увагу на клубну приналежність волейболістів. Насамперед враховувалися їхні ігрові якості. Тому те, що Тимур Цмокало, Максим Донець та Владислав Антоненко опинилися у збірній - повністю їхня заслуга, а не через те, що вони грають зараз разом зі мною в одній команді.
– Минулого сезону у Вас вже був досвід роботи в чоловічій національній збірній України як тренер і помічник Угіса Крастіньша. На Вашу думку, це могло позначитися на призначенні в молодіжну команду?
– Цілком можливо. Хоча коли мене запрошував Угіс, я про це взагалі не думав. Мені просто було дуже цікаво спробувати себе як тренер. І той період підготовки до чемпіонату Європи, а тим більше, сама участь у фінальному турнірі Євро мені дуже багато дали. Додам, що Крастіньш пропонував попрацювати в національній збірній ще раніше, але тоді з різних причин не вийшло. Натомість тепер все сталось і я дуже радий такій співпраці з ним та його тренерським штабом.
– Незважаючи на те, що Ви стали головним тренером молодіжної збірної України лише в середині грудня, команда вже встигла провести навчально-тренувальний збір. Що скажете про нього?
– Так, збір ми встигли провести ще наприкінці минулого року. Він проходив у Запоріжжі та Дніпрі. Зважаючи на те, що збірна цієї вікової категорії вже давно не збиралася разом, довелося досить багато часу приділити формуванню складу. Так вийшло, що одні хлопці в даний час на виду та постійно грають у нашій Суперлізі або у вищій лізі, інші поїхали з країни до закордонних клубів, а деякі взагалі вже збирались завершувати свою кар'єру, займаючись іншими справами. Тому спочатку ми запросили 18 гравців. Потім склад трохи змінювався, хтось їхав додому, а хтось навпаки приєднався. Ми провели два матчі з клубом українського елітного дивізіону «Дніпром» (загалом було дев'ять партій, з них ми одну виграли) та командою вищої ліги «Нікополем» (виграли всі чотири партії). В підсумку збір завершили 14 гравців. Очевидно, це буде кістяк збірної, але, зрозуміло, що ще не остаточний. Адже до перших офіційних матчів у нас ще майже три місяці.
.jpg)
– Ось ми й підійшли до, мабуть, найголовнішого питання. Цього року попереду фінальний турнір чемпіонату Європи для збірних U-20. Які подальші плани та завдання команди?
– Ми стартуємо у відборі з другого раунду. Наша група збереться у Мінську, де зіграє з 8 по 10 квітня. Тут будуть три збірні – Україна, Білорусь та Фінляндія. Перше місце дає право безпосередньо відібратися до фінального етапу чемпіонату Європи, а та команда, яка займе друге місце, постарається здобути путівку в третьому раунді, але там вже буде набагато складніше, оскільки кількість претендентів буде значно більшою. Звичайно ж, Федерація волейболу України, як і всі наші вболівальники, хотіли б бачити українську збірну в Італії, де пройде фінальний етап. Я вважаю, що нам цілком під силу поборотися за перше місце в Мінську, щоб не створювати додаткових труднощів у червні в третьому відбірковому етапі. Прикладемо для цього всі сили. Приклади нашої чоловічої національної збірної та й юнацьких команд показують, що волейбол у нас цілком конкурентоспроможний на європейському рівні і за сприятливого збігу обставин ми можемо опинитися досить високо.
Тепер щодо подальшої підготовки. На даний момент гравці тренуватимуться та гратимуть у своїх клубах. Зібрати команду разом ми плануємо у середині березня у Харкові. Проведемо навчально-тренувальний збір, зіграємо кілька контрольних матчів, якщо вийде то й за кордоном. Потім на початку квітня проведемо ще один збір, уже неподалік від кордону з Білоруссю, після чого вирушимо до Мінська.
– І на закінчення нашої розмови не можу не запитати? Ви закінчувати ігрову практику ще не збираєтесь?
– Я вже кілька разів про це думав цілком серйозно. Але поки що сили та бажання ще є, та й користь команді «Юракадемія» я ще приношу як гравець, то, як мінімум, до кінця сезону продовжу грати. Дуже хочеться знову разом із хлопцями піднятися на п'єдестал пошани. А далі побачимо. Адже і в чоловічій національній збірній Угіс Крастіньш, як і раніше, також розраховує на мене як на тренера. Поки що таке потрійне поєднання мені не заважає. Хоча далі, напевно, доведеться вибирати.