Продовження інтерв'ю кандидата у президенти Федерації волейболу.

26 травня гостем редакції Sport.ua став кандидат у президенти Федерації волейболу України. До Вашої уваги пропонуємо продовження інтерв'ю, перша частина бесіди — тут.

— Ви були у фіналах чемпіонатів світу, Європи і європейських ліг як арбітр. Чи задоволені Ви своєю кар'єрою судді? Який був найяскравіший матч? Можливо, був провальний матч, за який зараз соромно?

— У нас був такий відомий арбітр, який казав: «Щоб я погано судив? Ні, ви що? Я добре судив». Так кожен скаже. Провальних матчі в мене не було. Я, до речі, це питання читав. Я Олімпійські ігри не судив. Цього не було і вже не буде, тому що в цьому році закінчується моя кар'єра по віку. Але я судив два фінали світу, єдиний суддя з України, який судив дорослий фінал чемпіонату світу (в Італії 2010 року) і юніорський (в Буенос-Айресі 2011 року). До речі, за вісім ігор, які я відсудив у Буенос-Айресі, я отримав середній бал 9,8 по 10-бальній системі. Також я першим з українців відсудив фінал Ліги європейських чемпіонів у 2009 році, де у мене була історія з Обамою, пізніше розповім про це. Я відсудив два фінали Кубка Челлендж, це третій за значимістю кубок. А от фінал Кубка CEV мені не підкорився, хоча я був двічі призначений на фінал Кубка CEV. Три чи чотири роки тому я був назначений на фінал чоловічого Кубка CEV. Жешув повинен був приймати «Динамо» (Москва). Є львівська газета «Експрес», у ній написали: «Наш земляк потрапляє в історію, у Книгу рекордів Гіннеса як єдиний, хто відсудить фінали всіх кубків». А за день до вильоту я потрапив не у Жешув, а у лікарню. Я пролетів повз цей фінал. Цього року я був знову назначений на фінал Кубка CEV, жіночого. Тобто в мене з'явився другий шанс потрапити в історію. За десять днів до фіналу прийшов циркуляр, що мене знімають з фіналу, ставлять на фінал Кубка Челлендж, який я вже судив. Чому? Думаю, не складно здогадатися. У фіналі грали «Галатасарай» (Стамбул) і «Краснодар» (Краснодар). А судити повинен був Михайло Мельник, бандерівець. Думаю, що з політичних мотивів мене зняли. Фінал я відсудив у Бухаресті. Я дивився, який там був фінал. Там пляшки кидали, були скандали. Як би ти не відсудив — все одно був би винний. Але в історію я не потрапив — Кубок CEV мені не підкорився.

Щодо провальних матчів. Є матч, який мені довго снився. Він був в Одесі проти харківського «Локомотиву». Він був цікавий тим, що два чи три волейболісти — хтось каже, втекли, хтось каже, вкрали — перейшли з Одеси до Харкова. До речі, там був Татаринцев, капітан збірної. Ще за годину до гри зал був заповнений. Там міліції не було, скандали були. Трясли вишку, не за мої помилки, а за помилку судді на лінії. Він показав проти Одеси. Як правило, лінійні судді проти своїх не показують, не вигадують. Я пішов за ним згідно з інструкцією, трясли трошки вишкою. Пам'ятаю, такий моряк у тільняшці почав: «Ты что судишь?». «Я Вам потім поясню». «Когда «потім»?». Він матом сказав, що зі мною потім потрібно робити. Поки я з вишки зліз, того діда вже не було в залі. Цей матч мені довго снився, трохи збив мене з колії. В Одесі взагалі дуже цікава публіка. Тяжко так було судити.

А щодо хороших матчів, їх було дуже багато. Три рази я судив «волейбольного Пеле» — Жибу. Це була світова зірка. Зараз він десь грає, 38 йому, це легенда волейбольна. Я три рази судив матчі з його участю, у тому числі фінал Ліги чемпіонів.

У нас є інспектор, який виставляє оцінку 100 балів. Тобто ти зайшов в зал — в тебе є 100 балів. Більше в тебе вже не може бути. А менше... Інспектор там для того і сидить, щоб зняти з тебе бали. Неправильно свиснув, невчасно — знімають. Потім переводять у 10-бальну систему. 90-100 у нас вважається дуже хорошим результатом. 80-90 — добре. 70-80 — задовільно. Скажу чесно, я за всю кар'єру не мав оцінки нижче 90. 

— А найвища?

— Найвищу я мав 100. Це був фінал юніорського чемпіонату Європи. Матч був ніякий, чесно кажучи, дуже легенький. Найцікавіше — мені виставив бал знаменитий Крегер, секретар арбітражної комісії. Це німець, який такі бали не виставляє ніколи. Коли мої друзі дізналися, сказали: «Не зрозумів. Ти що з ним витворив, що він тобі 100 балів виставив?». Більше того, він наступного ранку при розборі питав: «Хто був вчора на матчі Мельника?». У мене був останній матч в день. Якщо ти відсудив зранку — можеш сидіти, можеш поїхати у готель. Він питає: «Хто там був?». Декілька людей руки підняли — він каже: «Це був еталон суддівства». Але гра була легенька. Я такий козирний ходив, а наступного дня він мені вісім балів зняв, поставив 92, за таку дурничку... Я був тоді другий суддя. В перерві між сетами береш у тренера розстановку на наступну партію. Ти повинен ці розстановки подивитися, дати секретарю записати, три хвилини — ти показуєш, що готов до продовження гри. Я показую, що я готовий. Чую якийсь крик позаду, питаю: «Що таке?». А я забув секретарю дати розстановку написати. А вона, щоб не ображати, немудра, замість того мені шепнути, сказала так, що почув інспектор. Опа — і вісім балів відразу зняв. Дурничка начебто... Це щоб я був у тонусі. А взагалі, менше 90 балів я ніколи не мав.

— Ви заінтригували історією з Обамою...

— Це дуже цікава історія. Мене на місцевому Франтільську спитали, звідки Обама знає про мене. Я думаю, що він і дотепер про мене не знає, і слава Богу. Коли я судив фінал Ліги чемпіонів, чоловічий «Фінал чотирьох» (Прага, 2009 рік), Обама тільки став президентом Сполучених Штатів. В Празі мав бути саміт ЄС, він і був. Це був перший візит Обами як президента Сполучених Штатів в Європу. В Празі на саміті ЄС в програмі його візиту було відвідання фіналу Ліги чемпіонів. Я приїхав, відсудив, все нормально, і тут мені Юрій Акопов — мій товариш, теж міжнародний арбітр, інспектором їздить, дуже хороший як людина і як арбітр — телефонує: «Купи газету «Блик» і почитай, там про тебе написано». Ледве я ту газету знайшов у Франтільську, вона, може, тільки у двох-трьох екземплярах продавалася. Перечитав її три рази, перелистав — ніде немає про мене. Дзвоню йому: «Юра, знову якийсь прикол?». Він мені: «Нет, ты прочитай там, где про Обаму пишут». Я подумав, Обама і Мельник трошки не звучить. Прочитав, заголовок: «Обама не помешал украинцу». Написали про цей саміт, що через Обаму, виявляється, Михайло Мельник міг не потрапити в історію як перший арбітр, який судив. Чому? Зважаючи на те, що Обама мав бути у Празі, були дуже жорсткі вимоги до вироблення візи. Це журналісти придумали, я навіть цього не знав, потім вже дізнався. Молодці, гарно придумали, що я в чотири рази більше здавав документів на візу, ніж звичайно.

— Це була неправда?

— Неправда. Але молодці, гарна неправда. Моє потрапляння в історію як першого арбітра з України, який судив чоловічий фінал Ліги чемпіонів, було під загрозою, тому що мені могли не дати візу через те, що у Празі були великі заходи безпеки у зв'язку з приїздом Обами. Бачили снайперів на будинках. Але не було його на грі. Так йому і треба, не бачив, як Мельник судив. І так написано в кінці: «Но все-таки Обама не помешал украинцу попасть в историю как первому судье, который судил финал Лиги чемпионов».

— Ви в одному з інтерв'ю говорили, що, щоб скласти іспит на суддю міжнародного класу, Ви позичали гроші у друзів, односельчан. Правдива історія?

— Ще й яка правдива. Це був 1997 рік. Як казала моя покійна мама, ще й змінних штанів не було, не те що доларів. Міжнародний семінар, Тегеран далеко, оплата перельоту десь 2000 доларів. На той час це були величезні гроші, і не тільки для мене, а напевно, і заможніших людей. Я тоді ризикнув, позичав, півсела свого пройшов. Позичив 2000, поїхав, провалив екзамен там з англійської мови, але я сподобався. Тоді був голова арбітражної комісії ФІВБ світу, найголовніший наш, доктор Холвей, чомусь я йому сподобався. Він потім прислав листа на федерацію, у якому написав, що є Михайло Мельник, що він хороший суддя і прекрасна людина. Звідки він дізнався, що я прекрасна людина, не знаю. Було прохання відправити мене в Болгарію, де буде знаний семінар, де будуть присутні великі люди. Я приїхав, повторно здавав семінар. В Болгарії я отримав дві дуже хороші оцінки — за теорію і за практику. Я взагалі судив фінальну гру Кубка Болгарії, будучи ще семінаристом. Гроші збирали цілим селом, вони вже давно повернулися. Дякую тим, хто позичив. Пам'ятаю тих, хто не позичив.

— Чи федерація під Вашим керівництвом буде допомагати молодим українським арбітрам у питанні збору необхідних коштів, щоб поїхати?

— Зараз це не велика сума. Семінари чомусь, як правило, в азіатських країнах. Нам добре туди їхати, тому що азіати не розуміються на суддівстві, ти там виглядаєш як цар. Але далеко їхати і багато грошей треба витрачати. Вже ж не така велика сума, її можна заробити. Але якщо є молоді судді, як правило, якщо він талановитий, то небагатий, чомусь у нашій державі так. Таким потрібно допомагати. Я знаю, що практично всі федерації, практично всі держави своїх суддів відправляли за рахунок федерації або ще за чийсь. Але судді не за свій рахунок їхали. Хтось із країни минулого СССР сказав мені, що гроші обіцяють, але якщо ти поїхав і не здав семінар — то повертаєш чи тобі не дають; а якщо здав — молодець. Якась тисяча доларів — не великі гроші для федерації. чи якогось спонсора знайти. Я думаю, що потрібно допомагати таким.

— Навіщо Вам пост президента федерації волейболу України?

— Президент — звучить так серйозно. Навіщо пост? Мене багато хто це питає. Як би банально не звучало, я вже всі свої козирі вибрав у кар'єрі, як суддя я досить серйозно у світі користуюся попитом. ФІСУ — Міжнародна федерація студентського спорту, я тільки два роки, будучи головою, знайомий з цією федерацією. Вони мене обрали заступником голови технічного комітету з волейболу. Тобто наступні Універсіади уже я не зможу возити свою команду. Я буду відповідати за суддівство на цих Універсіадах, підбір суддів, розстановки, оцінки виставляти. За державу прикро через низький рівень нашого волейболу. Хочеться підняти його вище. Я думаю, що зможу це зробити. З іншого боку, я не хочу, щоб прийшли ті люди, які рвуться туди, вони не гідні бути там. Я не про президента кажу, а про тих, хто біля президента крутиться. 

— Які у Вас стосунки із паном Туровським? Якщо ви станете президентом Федерації волейболу, чи будете використовувати якісь його доробки? Що Вам імпонує та що не подобається в його роботі?

— Незручно так говорити. Я був п'ять років депутатом обласної ради, тепер йшов — не пройшов. Я ніколи про своїх суперників нічого поганого не кажу, бо це доля слабких. З Володимиром Васильовичем Туровським у мене нормальні відносини. Він — нормальна, інтелігентна, виважена людина. Він 12 років президент, а до того він був державним тренером при міністерстві. Чи буду я використовувати його досвід? Обов'язково, якщо стану президентом. У якому сенсі — не знаю. Хочу сказати тільки одну річ. Зараз ходить Інтернетом на мене анонімка. До речі, відправили у всі обласні федерації — усім, хто буде голосувати. Виявляється, я ганьблю федерацію волейболу України, терміново потрібно скликати Виконком, виключати мене. Купа людей мені писали: «Це що за дебіли пишуть? Ти знаєш, хто це пише?». Знаю. Як зайдете до мене у комітет на роботу — вам навіть люди покажуть кабінет того чоловіка, де він поки що сидить. Думаю, що довго він там сидіти не буде, тому що він так розуміється на спорті, як я в балеті. Я підозрюю, що є зв'язок із федерацією. Наприклад, мені телефонує мій близький товариш, проректор зі Львова Володя Левків: «Михайло, хто це таке писав? Вони ненормальні люди? Звідки вони взяли мою електронну адресу?». Це ж приватне. Думаю, що без руки федерації там не обійшлося, тому що чітко пішло тим людям, які голосуватимуть. Яка може бути співпраця, якщо ці люди замішані? Я не думаю, що Володимир Васильович у цьому замішаний, але хтось із федерації точно замішаний. Я здогадуюся, хто. Але досвід потрібно використовувати, тут амбіції потрібно заховати, тут питання держави.

Анонімщики дуже різко промахнулися. Інтелект, напевно, слабенький. Цей лист зіграв мені в ще більший плюс. Щоправда, здоров'я в мене трошки забрав. Я ніколи не чув, що я такий поганий. Може, і поганий, але я все життя думав, що я нормальний. Таке прочитати про себе... До речі, серед моїх співробітників є люди, яким по 75 років. Вони кажуть, що таких анонімок вони не пам'ятають за всю історію. У спорті, освіті не було такого бруду. Але я звик уже. Я йшов у депутати. Скажу більше, у моєму рідному селі сказали: «Ви за кого збираєтесь голосувати? Він же із неповноцінної сім'ї». У сенсі, що я без батька виріс, мама інвалід, п'ятеро дітей. Мене не так просто купити. Я знаю, що таке холод, голод. Я, правда, там потім виступав. По паспорту він — інтелігент, а по стану душі далеко не інтелігент. Я у тому колективі виступив, кажу: «Я чув щось про неповноцінні сім'ї». «Виходить, що й Тарас Григорович Шевченко із неповноцінної сім'ї». Я кажу: «Я б дуже хотів, щоб ті з повноцінних сімей хоча б прибиральниками працювали у тих залах, в яких судив той з неповноцінної сім'ї». Той з повноцінної сім'ї отримав 29 голосів у моєму селі, а я — 470. Простий народ завжди був за мене. Я завжди говорив те, що думаю, ніколи не гнувся ні перед ким.

Mihailo Melnik

— Топ-5 змін, які б Ви хотіли зробити одразу, якщо станете президентом Федерації волейболу України?

— Перше — в моїй команді не буде жодної людини, про яку скажуть, що це погана людина. Це мають бути люди з бездоганною характеристикою. Не буду називати прізвища, але дзвонили мені декілька: «Як тобі допомогти?». Я кажу: «Ви мені допоможете тим, що взагалі не будете світитися. А то мені ще скажуть, що я такий аферист, як і ви». Зі мною будуть йти люди кришталево чисті, чесні. Якщо він трохи не спеціаліст, його легко зробити спеціалістом. Перша зміна — люди, за яких мені не буде соромно.

Друге — збірній потрібно обов'язково шукати спонсорів.

Ми з моєю командою вже працюємо над питанням трансляції волейбольних матчів. Хтось писав: «А що, у нас є волейбол, що Ви йдете у президенти федерації?». Я йду для того, щоб був волейбол. Він є, але я хочу, щоб він був кращим. Якщо немає трансляцій — люди думають, що дійсно немає волейболу. Обов'язково повинні бути трансляції. Це те, що я хочу, щоб було. Вже є домовленості із «Першим національним», «Спорт 1», XSPORT. Вони ж готові показувати, вони самі шукають, кого. Тільки вони хочуть, щоб був хороший продукт. З однією з букмекерських контор, які готові показувати прямі відеотрансляції, бути нашим спонсором. Але вони вимагають, щоб продукт був якісний.

Це не топ-зміна, але, коли збірна України виходить у формі, яка вісім років тому вийшла з моди, це якось... Я не думаю, що вона дешевша за італійський «Macron» чи «Area». До речі, якщо я стану президентом, вони будуть нашими титульними спонсорами. Мій товариш є офіційним представником цих двох фірм. В «Area» і «Macron» грає більша частина національних збірних Європи, і не тільки Європи.

— Чи плануєте Ви якось зробити так, щоб у керівні органи європейського міжнародного волейболу входили представники України? Наскільки це можливо у фінансовому плані? Чи є передумови до цього? 

— Я буду все робити для того, щоб в керівних европейських органах були українці. Для чого? Якщо там будуть наші — значить, вони відстоюватимуть і лобіюватимуть наші інтереси. Ліза Тищенко зараз чи очолює, чи працює в світовому департаменті маркетингу ФІВБ. Не використовувати таку людину просто гріх. Ми з нею спілкувалися, вона каже: «Міша, у нас є багато програм. ФІВБ може і грішми допомагати, і формою, і м'ячами. Тільки треба звертатися до нас». У них є свої програми. Питаю, скільки це коштує. Це нічого не коштує. От я два роки побув у ФІСУ — вже заступник голови техкому. Декого, може, жаба душить, але ті, хто мене знає, розуміє, що це великий плюс. Мельник піде — він і інших потягне. І так повинно бути. У нас є і арбітражна комісія в Європі, і наукова, і тренерська. Чому туди не йти? Там двері відкриті, просто треба стукати. Навіть узяти такий приклад: у нас на єврокубки інспекторами на даний момент їздять двоє осіб — президент Туровський Володимир Васильович і голова директорату Геннадій Кондаков. Вони молодці, їздять — добре. Але в нас ще є багато людей, які могли б бути інспекторами. Потрібно просто подавати туди людей. Як казав Козьма Прутков: «Нельзя объять необъятное». Треба ділитися. Яким чином людей впроваджувати? Телефоном, словом, своїм авторитетом, дуже просто. До речі, люди з ФІСУ повернулися до нас.

— Є статистика, скільки дітей займається волейболом? Що зараз потрібно робити для того, щоб, по-перше, популяризувати волейбол в Україні, щоб більше займалися і якось стимулювати тих людей, які працюють у волейболі — тренерів і т.д.?

— Я вже говорив, що мрію запровадити у волейболі «Літаючий м'яч», як у футболі є «Шкіряний м'яч».

Стимулювати тренерів? Хороший тренер сам бачить стимул. Якщо сильний гравець — у нього заберуть. А заберуть не просто так, а за якусь компенсацію. Тобто ти знаєш, для чого ти працюєш.

Щодо студентського волейболу, у нас є Студентська ліга. Мої опоненти на конгресі, напевно, будуть мене цим діставати. У Студентській лізі 7 команд грає. А в Студентській баскетбольній лізі 103. Чи є моя вина у цьому? Жодної. Окрім того, що я голова комітету, я ще член колегії Міністерства освіти і член експертної кадрової комісії, де ректори заключають контракти чи продовжують. Можна ректора попросити любити волейбол, навіть якщо він його не любить. Я вів переговори, було десь 50 команд готових, але чогось ми не дотиснули. Можливо, я повинен був дотиснути своєю вагою чи силою. Але почали розмови у федерації: «Чого він лізе туди? Він рейтинга собі хоче?». Я відійшов. Студентський спорт буде обов'язково. Я вважаю, що в нинішній економічній ситуації тільки студентський спорт може врятувати державу. Бізнесменів не так багато, а студенти є і завжди будуть. У США немає професійного чемпіонату з волейболу, тільки студентський. А вони з фіналів Олімпійських ігор не виходять, тобто студенти там все вирішують. У нас є договір із студентською польською спілкою. Стану я президентом чи ні, з цього року у нас буде спільний студентський чемпіонат з поляками. Маю велику мрію. Колись харківський «Локомотив» брав участь у Відкритому чемпіонаті Росії. Для їхнього розвитку, для підняття майстерності це, звичайно, було супер, бо російський чемпіонат набагато сильніший за наш. Але зараз про Росію мова не може йти. Я хочу, щоб ми вклинилися в чемпіонат Польщі. Зараз у мене немає такого статусу, щоб це зробити. Там дуже сильний чемпіонат, там волейбол зараз — релігія. Вони стали чемпіонами світу, а ще років шість-вісім тому вони боялися нас, як вогню. До речі, в моїй команді є людина, яка вісім років працювала дипломатом у Польщі. Він є дійсним членом-кореспондентом багатьох польських університетів. Якщо я стану президентом, він буде відповідати за співпрацю з поляками. Я думаю, що вихід — тільки студентський чемпіонат. Ну, не тільки... Не так багато буде Баранів зі Львова, які тримають команди за свій рахунок. Дорош фаворит. Сьогодні дає, а завтра, може, не захоче нічого давати. А студенти завжди будуть.

— Чи зможете Ви гарантувати, що чоловіча і жіноча збірні України гратимуть у фіналах чемпіонатів Європи, світу і Олімпійських ігор? Наскільки це можливо?

— Про мене різне говорили, але, що я брехун, ще ніхто не говорив. Тут я теж брехати не буду, що вони будуть там. Якби я знав... Дуже хочу, щоб вони там були, цього всі хочуть. Ми гідні бути там. Ще немає складу груп на чемпіонат світу 2017 року, але я спілкувався з головним тренером. Якщо я стану президентом, я обов'язково боротимуся за те, щоб ми взяли одну жіночу відбіркову групу на чемпіонат світу до себе. У жіночої команди більші шанси. У фіналі Європи, я думаю, ми будемо в наступному. Фінал чемпіонату світу 2017 не за горами. Ця Олімпіада вже закрита. У 2020-му, якби я сказав, що ми будемо — думаю, завтра за мене всі проголосували б. Я хочу, щоб ми там були. Український волейбол заслужив бути там. На даний момент у нас є шість олімпійських чемпіонів. Багато з них мене підтримують. Вони сказали, що прийдуть на конгрес підтримувати мене. Чому б у нас нових олімпійських чемпіонів не вивести?

За матерiалами sport.ua