Один із найкращих арбітрів України поділився своїми думками стосовно нинішнього рівня вітчизняного волейболу і шляхів його зростання, а також дав оцінку кваліфікації суддівського корпусу країни.
- Пане Олексію, на початку вересня ви були призначені головою Арбітражної комісії (АК) ФВУ. Здається, будувати свою роботу вам довелося не «з нуля»?
- Аж ніяк! Знаєте, без минулого немає майбутнього. Тому, згадуючи минуле, я хотів би віддати належне колишнім керівникам АК ФВУ – Абраму Соломоновичу Лейбельману (на жаль, він уже пішов із життя), а також Миколі Гавриловичу Медвідю та Анатолію Володимировичу Коваленку, які досі беруть активну участь у суспільному волейбольному житті України. Для того, щоби наш рівень арбітражу піднявся на гідну планку за міжнародними показниками, вони провели гігантську роботу. Тому, користуючись нагодою, хочу побажати їм довгих років життя та успіхів у невтомній передачі свого багатого досвіду суддям-новачкам!
- Певно, саме так аксакали арбітражної діяльності ділилися своїм досвідом із вами, коли ви самі були ще новачком?
- Саме так. Почав я судити змагання в Україні з 1995 року, а з 2002 року – турніри міжнародного рівня. За цей час обслуговував 150 міжнародних матчів. У моєму активі є фінальний поєдинок Кубка ЄКВ у 2012 році в Польщі, протистояння за золоті ногороди чемпіонату Європи 2009 року в Нідерландах та за бронзові нагороди у чоловіків на Всесвітній Універсіаді 2015 року в Кореї. Звісно, цього могло й не статися, коли б не знайшлися люди, які охоче навчали мене, зовсім молодого, так би мовити, уму-розуму в роботі на вишці та поряд із нею.
Напевно, є судді, які відсудили більше матчів та поєдинки вищого рівня, проте я все одно вдячний долі, що привела меня у суддівство.
- Як ви оцінюєте сучасний рівень волейболу в нашій країні та рівень вітчизняних арбітрів?
- На сьогоднішній день рівень волейболу в Україні, на жаль, поступається провідним волейбольним країнам Європи. Таким як Італія, Росія, Франція, Туреччина або Польша. Але рівень українських суддів аж ніяк не нижчий за ступінь майстерності арбітрів цих країн! Я можу це стверджувати вже з власного досвіду суддівства разом із зарубіжними колегами. У тому числі й із вищезазначених держав. І це парадокс! Історично склалося, що рефері з України завжди були високого класу. Тут варто згадати легенд суддівського корпусу України – Бориса Іцковського, Євгена Зундера, Олексія Савенкова, Володимира Павленка, Володимира Бібера (яких, на жаль, уже нема серед живих) та досі активних Леоніда Францішка і Геннадія Кондакова. Молодим спеціалістам є з кого брати приклад!
Здавалося б, є з кого брати приклад і молодим тренерам та гравцям. Проте там не все так безхмарно…
- Що стосується рівня розвитку волейболу в Україні, то в рейтингу ЄКВ Україна зараз посідає 18-те місце середчоловіків і 14-те – серед жінок. Добре це чи погано?
- Якщо подивитися на нинішній економічний рівень життя в Україні, то ці показниками поганими не здаються. Але ж насправді відстань від провідних збірних Європи чималий! Особливо у чоловіків…
- Чи реально покращити рівень волейболу в Україні найближчими роками?
- Напевно, так, але це потребує консолідації зусиль усієї волейбольної громади країни. Взагалі, з приходом до керівництва ФВУ Михайла Мельника (також, до речі, відомого волейбольного судді) суттєві позитивні зрушення в цьому напрямку є. Я не буду розповідати про досягнення збірних протягом нинішнього року – це відомі факти, але хотів би зупинится на організації внутрішніх національних змагань. Наприклад, мені пощастило побувати на церемонії відкриття нещодавнього чемпіонату Європи у Варшаві, яке відбулося на «Національному стадіоні», так там стартовий поєдинок турніру зібрав на трибунах рекордну кількість відвідувачів волейбольних змагань – більше 65 тисяч глядачів!
- Але ж чи можливе подібне на сьогодні в Украні?!
- Навряд чи, але до цього потрібно йти! Створення незабутнього дійства, яскравого видовища під час проведення жовтневих поєдинків Суперкубка України у Черкасах зібрало на трибунах аншлаг і тим самим показало, що волейбол шанувальникам спорту справді цікавий. Значить, ФВУ рухається у правильному напрямку!
Тепер ось найближчим часом в Україні відбудуться єврокубкові матчі, і я точно знаю, що клуби львівського «Баркома-Кажани» та харківського «Локомотива» активно готуються до створення на домашніх аренах справжніх волейбольних свят. Це, однозначно, правильний шлях!
Взагалі, політика ФІВБ, ЄКВ та ФВУ єдина – максимальна популярізація волейболу. Створення шоу, тобто, продукту, що буде цікавий глядачам, і забезпечення максимальної уваги до нього у засобах масової інформації та соціальних мережах.
Велика роль відводиться і суддям. Арбітр у волейболі не має виконувати лише функції поліцейського чи наглядача, вишукуючи помилки у команд. Натомість він повинен бути, якщо хочете, таким собі диригентом чи режисером у створенні дійства на майданчику.
- Виходить, в організації суддівства в Україні є суттєві недоліки?
- Немає недоліків лише у того, хто нічого не робить. Але я би не називав це проблемою. Я би називав це моментами, які потребують вдосконалення. В Арбітражній комісяї я за віком наймолодший, тому завжди прислухаюсь до думок членів АК – найбільш досвідчених та поважних членів суддівського корпусу України. Усі рішення АК ФВУ – це не мої особисті рішення. Це колегіальні висновки АК по різним питанням, і це – нормальне демократичне явище. Також усі рішення АК ФВУ є публічними – будь-хто може зайти на суддівській розділ офіційного веб-сайту федерації та прочитати протоколи наших засідань.
Взагалі ж, усе просто. Якщо рефері України – частина суддівського корпусу Європи та світу, то, відповідно, європейські та світові методи організації суддівства якраз і повинні бути в Україні!
Повертаючись до фрази, з якої я почав своє інтерв’ю, що без минулого немає майбутнього, та намагаючись спрогнозувати це саме майбутнє, хочу сказати, що я вірю в український волейбол! Вірю, що волейбольні матчі в нашій країні незабаром будуть збирати повні стадіони, і що вітчизняні судді будуть на провідних ролях у Європі та світі!
