Головний тренер ВК "МХП-Вінниця" – про провальні матчі, кращих гравців Суперліги та перший сезон у якості наставника.
– На початку сезону Ви досить неочікувано стали головним тренером команди. Ким і як це вирішувалося?
– У кінці минулого сезону в мене була розмова з нашим президентом – Чумаком Миколою Федоровичем, з приводу моєї участі в команді у наступному сезоні, тоді ж я отримав невеликий бонус у вигляді посади другого тренера з правом мати вплив на тренувальний процес. Це мав бути розвиток у цьому напрямку і всебічна допомога Васіфу Талибову у досягненні наших завдань та цілей. Вже мало хто пам’ятає, але мій дідусь – Рябуха Валерій Дмитрович був заслуженим тренером України. Через нього я опинився у цьому виді спорту і, авжеж, у своїй голові я замислювався на тему, а чи не спробувати себе як тренер. Відверто кажучи, мені було б не зовсім цікаво тренувати дітей і виховувати в них любов до волейболу, бо я знаю його зсередини, але з дорослими людьми, які мають досвід і обрали цей шлях… тут зовсім інший інтерес. Я, звісно, погодився.
– Як Вам працювалось з Васіфом Талибовим?
– Це вже краще у нього спитати. Від себе: я знав заради чого залишився і тому мене все влаштовувало. Зі свого боку, в той момент я робив все, щоб колектив був готовий до найвищих завдань, в міжсезонні я пропонував гравців, а Васіф Талібов вже погоджував їх. Якщо його хтось цікавив, я зі своєї сторони зв’язувався і спілкувався з претендентами. Він був головний і в нього усі карти на руках. Те, що він пішов… було шоком для усього колективу. Початок сезону, в нас непоганий старт, а він їде до Азербайджану, щоб там тренувати клуб і жіночу збірну. Ок. Це його вибір. Я впевнений, що умови запропоновані там набагато кращі. Бажаю йому тільки успіхів!
– Що далі…
– Коли, Васіф Талібов пішов, усе повисло у повітрі… Було багато питань і мало відповідей. Керівництво клубу зробило зібрання з ключовими гравцями, де було запропоновано декілька кандидатів на посаду головного тренера команди. Хлопці всі їх відхилили і тоді наш віце-президент Бондаренко Олександр Юрійович підняв розмову про мене, щоб я мав змогу скористатися можливістю зробити величезний крок вперед, від рядового гравця, до людини, що конкретно відповідає за результат. За що безмежно вдячний йому, а ще більш хлопцям, бо тут була стовідсоткова підтримка.
– Знаючи Вас, як людину амбіційну, чи плануєте розвивати себе, як тренера та з кого будете брати приклад?
– Амбіції повинні чимось підкріплюватись, а для цього треба не зупинятись у своєму розвитку і завжди рухатись вперед. Волейбол не стоїть на місці і кожен рік гра змінюється. Може не в ігрових аспектах: подав, прийняв, вдарив… А більш в появі нових гравців з різноманітними якостями, так і тренерів з новими ідеями. Тому, бути в тренді не завадить. Всі знають, що я слідкую за волейболом і навіть були часи, коли я займався своїм «ютуб каналом», але нажаль на даний момент це поки що в минулому. Завжди переглядаючи матчі, я прагну збагнути, що саме хотів отримати наставник тої чи іншої команди від своїх підопічних, як реагують їх колективи в різноманітних ігрових моментах. Хуліо Веласко, Бернардо Резенде, Андреа Анастазі, Фердинандо де Джорджі, Володимир Алекно і багато інших – це люди, які розвивали і розвивають цю гру і роблять її кращою. Вони і є прикладом і від кожного треба взяти найкраще. Як? Це складне питання на яке я ще шукаю відповідь у своїй голові.
– Яка гра в цьому сезоні запам’яталась більш за все?
– Без перебільшення – перша гра з львів’янами. Мій перший тур у ролі в.о. головного тренера та перший екзамен для мене і команди в цілому, бо на терезах були важливі речі. І екзаменатором тоді був Угіс Крастіньш і його чемпіонський «Барком», серйозний суперник і цим більш цікавий. Хлопці мене підтримали, як то кажуть, «Разом ми сила»! Так, в перший день Ми програли 3:2, але наступного жадана перемога була за нами з таким же рахунком. Але найголовніше, що керівництво клубу побачило, що ми можемо і моя робота продовжилась.
– Як Вам рішення Виконкому ФВУ закінчити змагання без вручення медалей?
– У всіх є свої амбіції і хотілось закінчити сезон на майданчику, але в цей складний час найголовніше – піклування про здоров’я кожного! Тому, потрібно поважати рішення таким, яким було прийнято. Будемо відвертими, якщо б нам навіть дозволили грати 3-го квітня, командам був би потрібен час, щоб повернутись до ігрового режиму. Як би всі не прагнули продемонструвати з себе супер-спортсменів які займаються вдома у своїх відео, бо так і повинно бути, бо професіонали, таке поняття як «зіграність» ніхто не відміняв. Всі би просіли у якості волейболу і це все вже не те! В кінці сезону хочеться бачити максимум від колективів, а не ситуацію, де ніхто не знає, хто саме повинен перебити м’яч.
Мені більше цікаво, як Виконком захистив гравців? Чи наголосив він про те, що керівники клубів мали би виплатити спортсменам якісь зарплати? Бо я спілкувався з гравцями різник команд і зрозумів, що для багатьох колективів це як свято. Немає матчів і кінець чемпіонату, так за що платити? Всім подякував, всі вільні… Стосовно медалей, регулярний сезон був зіграний повністю і в такій ситуації у деяких чемпіонатах місця розподілили офіційно і з нагородами. Інтереси конкретно нашого клубу на цьому Виконкомі ніхто не представляв і нас не питали, тому, як вирішили, так вже і є. Якщо від себе, я був би проти, щоб «Барком» отримав золото, бо я сумніваюсь, що після втрати Олега Шевченко їм би це вдалося дуже легко. Це моя думка.
– Ходило багато чуток про останній матч «Серце Поділля» і «Буревісник-ШВСМ» у боротьбі за Кубок України. Ваші думки?
– Я не вірю в «зливні» матчі і вважаю, що спорт повинен бути «чистим». Нещодавно переглядав той матч. Скажу так: професійності у ньому було мало, але це вже історія… Крапка по цій темі. Підчас того міні-турніру я казав хлопцям, що ми повинні брати своє самі і ніхто нам нічого не винен. Ми демонстрували тоді гарний волейбол, який заслуговував проходу далі. Був дійсно важливий матч проти львів’ян і ми програли його (3:0). Рахунок не по грі і в якийсь інший день, зіграй кінцівки більш чисто, ми могли б радіти перемозі. Але ж «якби» означає – "вже ніколи". Багато хто писав, що український волейбол після того групового етапу виграв… я дивився «Фінал чотирьох». Він був не цікавий. Розумію, що з моїх слів це виглядає смішно, але я це чув і від багатьох інших, може їм колись дадуть слово.
– Яка гра на Вашу думку була провальною?
– «Провальних» матчів в нас не було. Були поразки, авжеж, без них ніяк. Але у кожній із них була своя ціль і свій навчальний мотив. Прикрою грою можу назвати другий матч у Житомирі. Хоча найкоротший матч у волейболі і займає приблизно півтори години, але на майданчику він пролітає куди швидше. В перший день ми перемогли 3:0, гра буда під нашим контролем, а ось у другий день ми вийшли вже не в оптимальних кондиціях. В мене були проблеми з попереком, а у Дмитра Сухініна зі стегном. Травми у спорті не є виправданням і ми у двох дограли той матч до кінця, але у другому сеті ламається Олександр Буздуган і такого повороту я не очікував. Віталія Кучера зовсім не було тоді з нами, бо він відновлювався від своїх болячок і місце другого догравальника на майданчику зайняв наш капітан Артем Скороход (діагональний). Ми боролись, але програли тоді – 3:0. Нажаль. Я не хочу якось образити житомирський колектив і своїми словами забрати в них ту перемогу… Ні! Вони молодці і отримали те на, що заслуговували.
– До якої команди було готуватись найважче?
– Стовідсотково «Серце Поділля». По-перше – це «вінницьке дербі» і треба бути готовим морально, бо бій за вінницьку реберню ніхто не відміняв. Жартую. Але, все ж таки, психологічна підготовка повинна була буди на висоті. Плюс у «сердечок» найзбалансованіший склад в Суперлізі, тому інформативний розбір тут набував немалого значення. Що я маю на увазі… Перший круг, другий матч, третя партія. Ми попереду два-три очки і в цілому контролюємо сет. Суперник виконує величезну кількість замін і на майданчик виходять все нові і нові обличчя змінюючи один-одного. В свою чергу ми усіх розбирали, бо у кожного гравця є свої тонкощі, але перебудовуватися і перелаштовуватися треба швидко. Тут і виникають складнощі. Ми потроху втрачаємо різницю і програємо партію, бо виконавці у суперника досвідченні, через це їх гра не втрачає в якості, а навпаки.
– Може ще якісь складнощі були підчас сезону?
– Підчас сезону найбільшою складністю чи прикрістю був від’їзд Віктора Шаповала до Туреччини. Це дійсно те, що мене засмутило, бо були свої плани на сезон і вони були порушенні. Віктор хотів спробувати свої сили в іншому чемпіонаті і керівництво клубу пішло йому на зустріч, а я вже шукав інші варіанти постфактум. Так, для прикладу, Угісу чи Віктору Болдарєву перед самим святкуванням Нового року кажуть, що в тебе вже нема Юрія Томина чи Володимира Сидоренка відповідно. Але нічого, життя продовжується… У цій ситуації вдячний своєму капітану Артему Скороходу, що віддавав всього себе, витримав навантаження та максимально не просідав у досягненні командних результатів.
– Хто із гравців більше за всіх спрогресував у цьому сезоні?
– Класне запитання, але у команді немає «Я», а є тільки – «Ми». І це найголовніше! Кожен з гравців ефективний по своєму і навіть може ставити у своїх думках себе вище за інших, але виходячи на майданчик перемоги здобуває «Команда», як один потужний колектив! І в цьому сезоні ми спрогресували саме як одна сім’я. Ми разом раділи перемогам і переймались поразками. За свою кар'єру я зустрічав різних тренерів, у кожного були свої плюси, свої мінуси. Були й такі, що мали двох «улюбленців», а інші – наче так, проходили десь неподалік. Безумовно можуть бути гравці, які тобі імпонують, чи у їх виконанні ти бачиш той волейбол, який здумав у себе в голові. Але, в першу чергу, ти повинен бути професіоналом своєї справи. Завдання тренера – надати можливість гравцю реалізувати його найсильніші сторони і надати шанс, що стане найголовнішим для нього та, відповідно, для команди!
– Назвіть свою сімку кращих гравців української Суперліги:
– Давайте тоді без «МХП», бо найкращі були тільки тут. Гадаю, Ви мене розумієте! Ліберо: Анатолій Хваста «Житичі-ЖНАЕУ». Людина грала за команду «Спартак-Свалява» – це Вища чи перша ліга… Вибачаюсь! Ніхто конкретно про нього не чув, а тут він опиняється у команді вищого дивізіону України і проводить достатньо стабільний сезон.
Зв’язуючий: Микола Куранов «Житичі-ЖНАЕУ». Я вже другий повноцінний сезон в Україні і пам’ятаю Миколу ще за гру у хмельницькому «Новаторі» і його роль там. До Житомира він прийшов вже, як основний пасуючий і за цей розіграш Суперліги дійсно спрогресував отримавши таку важливу впевненість, яка потрібна гравцю його амплуа.
Діагональний: Володимир Сидоренко «Серце Поділля». Хоча наші баталії з іншим вінницьким клубом є запеклими і 100% цікавими, бо це «дербі», тут інакше бути не може. Але не розуміти і не відмітити важливість і вплив Володимира на гру своєї команди буде неправильно.
Догравальники: Олег Шевченко «Барком-Кажани» – це стабільна опція своєї команди і коли львів’яни втратили Олега через травму, Ми одразу помітили спад у їхній грі, а особливо не озброєним оком під час «Фіналу чотирьох» Кубку України.
Олександр Наложний «Житичі-ЖНАЕУ» зі своєю подачею у стилі Гійома Саміка, теж, на мою думку заслуговує позитивної оцінки.
Центральні блокуючі: Андрій Рогожин «Юракадемія» і Володимир Остапенко «Житичі-ЖНАЕУ» – це представники нашої «срібної» молодіжної збірної. Їх колективи будувались через гру першим темпом і тому їх прогрес за сезон легше відмічати. Але одне діло хотіти так зіграти, а інше виконати, тому вони і молодці.
– Залишиться склад команди на наступний сезон чи будуть зміни?
– Поки що усі ми знаходимось у такому стані і з одним тільки питанням: а взагалі, що буде далі? COVID-19 змінює світ в цілому. Країни закривають кордони і люди сидять вдома. Ми на порозі великої кризи і ще не знаємо, як Україна підніметься з неї. Український волейбол і так не розкидається грошима, тож постає питання: чи буде ще цікаво, чи буде змога у людей спонсорувати цей вид спорту надалі? Хотілось би вірити в краще, але поки що величезних підстав на це не так багато. Наприклад у Німеччині вже мінус три клуби на наступний сезон. Якщо економіка держави втримається, «фанати» цієї прекрасної гри й надалі зможуть виділяти кошти, то наступний сезон може бути найцікавіший за останні роки. Бо пошуки контрактів за кордоном стануть складнішими і багато наших «легіонерів» шукатиме роботу вдома. Рівень чемпіонату зросте та протистояння будуть цікавішими. Відштовхуючись від такого позитивного варіанту, хотілось би утримати кістяк гравців, щоб не будувати все спочатку, а ще більше розвивати пророблену роботу!
Фото: fvu.in.ua
