Волейболістка казахстанської команди "Жетису" Тетяна Яцків в інтерв'ю sport.if.ua розповіла про свій теперішній клуб, як живеться в Казахстані та підготовку до нового сезону.
– Перш за все, вітання з тимчасовим та таким довгоочікуваним поверненням в рідне місто! Лише зараз тобі вдалось вирватись трохи додому, ти весь цей час залишалась в Казахстані?
– Дякую! Так, три місяці сиділа на карантині.
– Яке рішення прийняли по чемпіонату у зв'язку з цією всім відомою проблемою?
– Як і всюди чемпіонат був зупинений, а наша команда оголошена чемпіоном Казахстану, так як ми йшли на першій позиції (Жетису увосьме виграв чемпіонат – 2009 – 2015 та 2020 – ред.).
– Скільки часу загалом ти вже провела в Казахстані?
– Живу тут вже два роки, залишаюсь в Жетису і на наступний сезон.
– Які взагалі враження від країни та чемпіонату?
– Враження дуже класні. Мені тут подобається, ми базуємося в Алматі і там нереально круто. Можу сказати, що тутешній чемпіонат сильніший, ніж в Україні.
– А як щодо інших міст чи життя вирує лише в Алматі та столиці? Як правильно столиця, офіційно Нур-Султан (з 2019 року – ред.), чи за привичкою називають Астаною?
– В інших містах теж непогано, але Алмата це топ! Нур-Султан, вже так говорять.
– Декілька слів про колектив, проведення вільного часу.
– Дівчата всі дуже хороші, професіонали своєї справи. Всі підтримують одне одного. Тренер в нас з Туреччини, багато чого нового відкрив для нас, зовсім інший підхід до тренувань, ніж в Україні. Досить вимогливий, тому кожне тренування викладаємось на максимум. У нас були вихідні, тобто це манікюр, педикюр, кінотеатр, торгові центри, відпочити від волейболу, адже це теж потрібно. Також їздили в гори, на озеро, до яких пів години. Можна порівняти як в нас – Яремче, Буковель. Тому часто користуючись вихідними, їздили в гори, це справді чистий кайф.
– Розкажи про режим тренувань. Скільки легіонерок в команді?
– Пів року ми тренувались два дні по два тренування, один день – одне тренування, далі пів дня відпочинку, четвер-п'ятниця по два тренування, в суботу – одне, а неділя – вихідний. Далі режим трохи змінився і було за схемою 1-2-1-2 та вихідні. Легіонерок було двоє, окрім мене, 22-річна сербка та кубинка Юана Паласіо. Ще одна кубинка Юнеска Батіста отримала громадянство Казахстану (нещодавно стало відомо, що в "Жетису" виступатиме ще одна наша землячка – Надія Кодола – ред.).
– Як пройшов карантин, які обмеження існували? Чи можна було тренуватись? Я так розумію, що ти не встигла повернутись додому як планувала…
– Така ситуація вийшла. Україну закрили в березні, а ми до того моменту ще не знали чи продовжуватимуть чемпіонат. Через три дні нам повідомили, що чемпіонат завершено і дозволили роз'їхатись, щоб встигнути. Всі встигли, окрім мене. Довелось сидіти три місяці на карантині. Перший місяць я виходила раз в три дні, бо все зачинено, крім магазинів та аптек. Звичайно, і за відсутність маски одразу штрафували. Спочатку було важко. На другий місяць я очікувала полетіти додому, купила білет, 5 квітня не полетіла, чекала вже до кінця квітня і знову не вийшло. Весь час чекали якихось позитивних новин. І от, лише 30 червня в мене вийшло вилетіти, а в Казахстані уже все відкривалось, я ходила тренуватись. Кожному скидали індивідуальну програму. Очікувала побути в Франківську 2-3 дні, а вийшло більше місяця, так як з п'ятого липня в Казахстані знову повертають карантин і старт чемпіонату переноситься. Тим менш, треба і тут тренуватись, адже програми скидають.
– Схоже, важка там ситуація з вірусом, якщо знову карантин.
– Так, кожного дня було по 1000-1500 нових хворих, багато безсимптомних було людей і знову почало поширюватись. Така-от ситуація. У зв'язку з цим, є інформація, що наша команда планує провести навіть збори в Україні…
– Ого, оце новини, це ж так далеко…
– Збори мали бути в Туреччині. Але вибрали отакий варіант з Україною. Мені невідомо, чому так вирішили. За попередніми даними у нас на початок серпня заплановано збір в Запоріжжі.
