Український волейболіст Олексій Клямар вже не перший рік грає у французькому чемпіонаті. Минулого сезону команда «Канни», капітаном якої є Олексій, стала чемпіоном Франції. В інтерв’ю гравець поділився своїми думками стосовно сучасного волейболу.
– Що стало каталізатором того, що ви вирішили поїхати з України?
– Це було майже десять років тому, на той момент український спорт потерпав від економічних негараздів. Багато спортивних клубів почали згасати, а спортсменам нічого більше не залишалось, ніж їхати грати за кордон. Я вирішив, що ось і настав той момент, коли необхідно щось змінювати та пробувати себе у нових умовах. Я поїхав до Білорусі, де провів два сезони.
– Які враження були від гри у Білорусі?
– Певної різниці я не відчував, адже білоруський турнір особливо не відрізняється від українського. Єдине, це те, що я їхав туди грати легіонером, тому і вимоги до мене були більш високі, адже таких гравців в команди запрошують для конкретних задач.
– Скільки років граєте у Франції?
– Вже йде шостий рік.
– Досить довго...
– Так, мені імпонує французький чемпіонат тим, що кожен сезон непередбачуваний, адже тут майже всі команди рівні. Ось минулого року, до останнього не було відомо хто може перемогти, але фортуна у той день була на нашому боці.
– Родина вже звикла до життя у Франції?
– Так, моя десятирічна донька вже вільно спілкується французькою, ми з дружиною також пробуємо розмовляти. Минуло вже достатньо часу, щоб звикнути і до місцевого менталітету і до способу життя. Взагалі французи дуже позитивні люди.
– Чим відрізняються французькі команди від українських?
– У французьких командах, можна сказати, що все створено на вищому рівні. Клуби дійсно піклуються про гравців, тому прагнуть створити комфортні умови як для спортсменів, так і для їх родин. Наприклад, коли я тільки приїхав у Францію, мені одразу допомогли з влаштуванням доньки у школу. Єдиним мінусом, є те, що тут дуже дороге медичне обслуговування, тому у командах інколи не вистачає масажистів.
– У майбутньому плануєте повернутися в Україну?
– Я розглядаю різні варіанти. Не виключаю можливості залишитись у Франції, так само розглядаємо можливість повернення в Україну. Все залежить від того, де буде робота. Наразі в мене вже такий вік, коли варто задумуватися про те, що я буду робити після закінчення кар’єри гравця. Дуже хочу залишитись у спорті, можливо опанувати тренерську спеціальність. Ще один варіант – спортивна медицина. Я з родини медробітників та в Україні закінчував виш за фахом медичної реабілітації.
– Чи цікавитесь українським волейболом?
– Звісно, і мене дуже тішить те, що в Україні з’являються нові, сильні команди, з’являються небайдужі спонсори, які інвестують в розвиток цього виду спорту. У чоловічому волейболі стабільна та сильна команда зі Львова. Також з’явилася нова команда «Епіцентр», яка мене приємно здивувала своїми амбіціями. У жіночому волейболі є команда з Южного, яка завжди показувала волейбол хорошого рівня. І порівняно нещодавно з’явилася амбітна команда «Прометей». Саме «Прометей» мене вразив своїм європейським підходом до спорту, адже вони створили власну школу волейболу і вже виховують своїх спортсменів. Взагалі Україна останнім часом показує досить не погані результати на міжнародній арені. Другий раз поспіль наша збірна проходить в фінальну частину Європи. Тому волейбол заслуговує уваги серед спонсорів та взагалі країни.
– Що з кожної країни, де ви вже грали ви взяли б в український волейбол?
– В Румунії та Франції, на відміну від нас, є державне фінансування волейболу. А це значить, що незалежно від обставин, клуб буде жити. А не так, як це було, наприклад, з харківським «Локомотивом», який тривалий час був у топі українських клубів, але після того як залізниця відмовилась від його фінансування, він практично зник. У Румунії, і особливо у Франції фінансування залежить від регіонів, і вже на другому місці – від спонсорів. І це вже гарантія того, що клуб буде існувати і тримати свій рівень надалі. Також, дуже важлива на мою думку практика в тому, що у Франції всі клуби зобов’язані мати спортивну школу, як то є у «Прометея». Моя донька займається в одній з таких. Уявіть собі, що, наприклад, в регіональних змаганнях може зібратися понад 30 дитячих команд, розумієте на скільки тут налагоджена система волейболу? Тут велика увага приділяється вихованню молодих спортсменів, які далі приходять на заміну старшому поколінню. Мабуть завдяки такому підходу до спорту французи стали олімпійськими чемпіонами. Отже, державне фінансування та виховання молоді – ось, що б я взяв в український волейбол.
Спостерігаючи за українським спортом, мене радує, що є позитивна динаміка. Волейбол прогресує, з’являються нові, перспективні команди, цікаві проекти, тому я впевнений, що в нас все ще попереду.
