Головний тренер збірної України з волейболу Угіс Крастіньш в великому інтерв’ю сайтуXSport розповів про свої емоції від потрапляння на чемпіонат світу, міжнародну підтримку під час підготовки до турніру, найважчих матчах на ньому, досвід, якого не вистачило у грі зі Словенією, та майбутній відбір на Олімпійські ігри-2024.
– Угіс, розкажіть про ваші перші думки, коли ви дізнались, що збірна України візьме участь у чемпіонаті світу-2022.
– Я навіть не згадаю, як усе відбувалося. Новину про те, що ми візьмемо участь у турнірі мені повідомив президент Федерації волейболу України Михайло Мельник. Я був дуже щасливий, тому що ми до цього йшли, проте ми ж були першими серед тих, хто не потрапив на ЧС. А потім, коли через вторгнення росії на територію України дискваліфікували їхню збірну, то ми були першими кандидатами у рейтингу на участь у світовій першості. Звичайно, вийшло символічно.
Я у волейболі вже 40 років. Почав займатися цим видом спорту коли мені було 12 років. За всі роки я лише одного разу був близький до потрапляння на чемпіонат світу, а цього року я нарешті потрапив на нього, вже як тренер. Безумовно ця новина була для мене дуже радісною. Потрапити на чемпіонат світу було моєю мрією, і коли вона здійснилась, я був щасливий.
– Як вам організація турніру?
– В цілому організація була такою, якою завжди буває на турнірах такого статусу. Чемпіонат світу не відрізняється за організацію від чемпіонату Європи. Ми вже мали досвід виступів на ЧЄ та знали, що все буде добре організовано.
Специфіка цього чемпіонату світу полягала в тому, що в одному залі грало багато команд, через що тренувальний час був обмежений. Тобто в нас було мало часу на пристосування до ігрової арени, а в цілому все було чудово. Логістика була чіткою. Дорога не відчувалася та ніяк не вплинула на команду. Сам ритм чемпіонату був не дуже важким для спортсменів, так як у нас був день відпочинку після кожного матчу і можна було відновитися.
– До речі, збірна України з баскетболу на цьогорічному чемпіонаті Європи грала матчі декілька днів поспіль.
– Скажу, що це дуже складно. Тому що, на цих змаганнях всі приїжджають з однією мрією – вийти з групи. Усі борються з початку і до кінця, і на це витрачається багато енергії.
– Напередодні старту на чемпіонаті світу ви виступали у «Золотій Євролізі», пізніше провели великий збір у Польщі. Ви відчували міжнародну підтримку під час підготовки до турніру?
– Так, скажу, що перебуваючи за кордоном, ми відчували підтримку з усіх сторін. Зі сторони України нас підтримувала Федерація волейболу України, НОК України, Міністерство молоді та спорту України. Без них процес підготовки до змагань був би неможливим. Також в Європі нас підтримали естонська, латвійська та польська федерації, а також Міжнародна федерація волейболу (FIVB).
Всі ці організації посприяли тому, щоб ми готувалися найліпшим можливим способом до чемпіонату світу. Кожна країна допомагала чимось своїм. Загалом ми були забезпечені всім необхдіним та могли сконцентруватися на основній роботі – тренуватися.
– Якими були ваші очікування від чемпіонату, коли ви тільки дізналися, що Україна буде брати в ньому участь?
– Коли я тільки дізнався, то першою і основною місією для нас в моїй голові було вийти з групи. Таку ж задачу поставила нам наша Федерація. Потрібно розуміти, що мету на таких турнірах потрібно ставити поетапно. Вже потім, зрозуміло, йдуть рейтинги і ти не можеш знати, хто саме буде твоїм суперником в плей-оф. Всі ми сподівалися потрапити до вісімки найкращих, але при везінні та гарній грі можна було б поборотися і за півфінал.
Ми боролися до останнього аби потрапити до півфіналу, але цього разу не вийшло. Це спорт, Словенія була сильнішою. Ми розраховували на вісімку, куди і потрапили, можливо, через це в нас і залишилось гарне враження після чемпіонату.
– Як ви думаєте, чого саме вам не вистачило у матчі проти Словенії?
– Нам не вистачило досвіду у іграх такого рівня. Ми грали не лише проти збірної Словенії, але й проти їхніх вболівальників, які зробили просто фантастичну атмосферу на арені. Їх було понад 11 тисяч під час матчу! Вони вболівали за свою команду, а не за нас. У якийсь момент починаєш досить сильно відчувати цей тиск. Через таке напруження ми не змогли дограти матч на тому рівні, який показали під час першої та другої партій.
До цього рівня потрібно звикнути та бути готовим виступати на ньому. До речі, не тільки ми так кажемо. Знаю, що італійці перед фіналом казали, що для них головне це впоратись з тим тиском, який чинять на суперника вболівальникі суперника.
– Крім поразки Словенії, з ким ще було найважче грати?
– Ну от з Сербією було досить важко грати, через те, що це була перша гра на турнірі. Ми розуміли, що можемо грати з ними на рівних, але до кінця повірити у це було складно. Щодо Тунісу, то ми звикли, що це технічна команда, але не дуже висока. Вони нас здивували, тому що були гарно укомплектовані, але з ними гра для нас була не найважчою.
А от з Пуерто-Ріко було складно, адже це була гра, яка вирішувала, чи виходили ми з групи. Вся гра від початку до кінця була нервовою, через це вона і була важкою. Також ця команда додавала під час турніру, з кожним матчем вони грали все краще і краще.
– За час турніру, напевно, ви з хлопцями ще більше згуртувались?
– Так, і справді нам вдалося згуртуватися. Ми проробили немало роботи і протягом цього літа команда стала «великою родиною». Кожний був готовий віддати свою «сорочку» партнеру та боротися до кінця, підтримуючи один одного.
– Ви використовували якісь спеціальні методи для того, аби створити в команді потрібну атмосферу?
– Коли ми разом збиралися під час тайм-аутів, то я кричав літеру «О», а команда у відповідь: «Орел». Ми використали цей прийом від американського психолога. Дивилися лекції, де він розповідав, що людей можна поділити на дві категорії за психотипом. Перша категорія – орли, які розкривають свої крила і турбуються про свого ближнього, а друга — качки, які в усьому бачать погане, які завжди чимось незадоволені та їм завжди щось заважає.
Так і з’явився наш лозунг «Орел», а «качкам» у нашому колективі немає місця. Всі вірили в це, що в тому числі нас і об'єднало.
Також, ми влаштовували різні заходи для команди. Одним з яких був квест. Ми поділили команду на групи по три людини, і кожна з них сіла у маленьку машинку. Вони їздили по місту та разом виконували завдання. Всі отримали задоволення від цього, бо це активне заняття, яке потребує активної комунікації та довіри.
Тут були два корисні моменти: перший: хлопці один від одного залежать, коли виконують це завдання, а другий – їм є про що поговорити окрім тренувань.
– Пане Крастіньше, які тепер майбутні плани збірної України?
– Якщо я не помиляюсь, то збірна Україна у наступному році матиме три змагання: «Золота Євроліга», відбір на Олімпійські Ігри та чемпіонат Європи.
Щодо Олімпійських Ігор, то відбір там, звичайно, складний. Тому що з європейської кваліфікації вийдуть лише шість команд з двадцяти чотирьох. У відборі будуть три групи по 8 команд, і лише дві найкращі команди з групи вийдуть на Олімпіаду.
На такий відбір потрібно налаштовуватися та мати досить серйозну підготовку. Ми повинні будемо видати свій максимум!
Фото: en.volleyballworld.com
