Український діагональний Андрій Тупчій більшу частину своєї спортивної кар’єри провів в іноземних чемпіонатах.
В 2023 році волейболіст вирішив завершити ігрову кар’єру, проте не став розлучатися із волейболом. Тупчій перебрався до США, де тепер займається тренерством.
Про новий період життя, кар’єру та український чемпіонат – в ексклюзивному інтерв’ю сайту volleyball.ua.
– Андрію, в першу чергу, розкажіть чому вирішили завершити кар’єру гравця?
– Я вирішив завершити кар'єру, тому що отримав пропозицію щодо роботи у США. Знайомий працював дитячим тренером, його роботодавець – власник дитячого волейбольного клубу – шукав тренера. Хотів знайти саме гравця в минулому, з міжнародним досвідом та нагородами. Тут, в США, тренерами, в основному, працюють люди, які грали в волейбол на рівні коледжу або університету. Гравців з міжнародним досвідом, які грали професійно та протягом багатьох років, мало.
Іншою причиною мого рішення стало те, що на той момент я замислювався про закінчення кар’єри. Все ж таки в 37 років виступати на гарному рівні стає все складніше. До того ж давали про себе знати набуті травми.
Кожен гравець, входячи у відповідний вік, замислюється над тим, що робити далі. Для багатьох це стає проблемою, вирішити що робити далі, в чому розвиватися, адже часто гравці вимушені адаптуватися жити у “світі звичайних людей” якщо можна так сказати, із зовсім іншим графіком, без змагань, тренувань. Це досить складно, як на мене.
Щодо мене, то я завжди розумів, що хотів би працювати тренером після закінчення професійної кар’єри. Хотів передавати те, що знаю, молодим гравцям, допомагаючи розвиватися та вдосконалювати себе.
.jpg)
– Розкажіть, де саме ви зараз? Як там опинилися і чим займаєтеся?
– Наразі я працюю дитячим тренером у волейбольному клубі “United Volleyball Club”, що знаходиться у місті Fountain Volley в Каліфорнії. Протягом року тренував 4 команди, 14-ти та 16-ти літніх хлопців, а також 17-ти та 18-літніх дівчат. Кожна з команд тренується тричі на тиждень, кожної суботи та неділі змагання на місцевому або національному рівні. Волейбол – один з надзвичайно популярних видів спорту тут, дуже багато дітей обирають саме волейбол. Дуже багато змагань, спортивні зали, в яких проходять змагання, особливо на національному рівні, налічують до 100 кортів. Це дуже великий досвід для дітей, тому що брак змагань завжди негативно впливає на їх розвиток як атлетів.
Насправді для мене було хвилюючим починати працювати з дітьми. Для цього потрібно бути з ними на одній хвилі, бути тренером і товаришем одночасно. Також тренування повинні бути організовані правильно, і щоб дітям було не одноманітно та цікаво, і щоб результат був. Наразі сезон практично завершений, і я можу сказати, що нам все вдалося. Діти прогресують як індивідуально, так і як команда в цілому, вони задоволені досягнутими результатами і тренувальним процесом. Думаю, це наше спільне з ними досягнення.
– Як ваша родина поставилася до переїзду за океан?
– Рішення про переїзд далося важко. З одного боку розуміли, що це перспективи, досвід та шанс випробувати себе. З іншого – інший кінець світу, невідомість та необхідність повністю змінити життя. Прийшлося упакувати ціле життя в чотири валізи. Наразі, можу сказати, що все ще важко, думаю так буде ще довго. Проте думки про те, що розвиваєшся, набуваєш досвіду, продовжуєш жити волейболом дуже допомагають.
– У вас була достатньо цікава спортивна кар'єра. Розкажіть який чемпіонат або клуб вам запам'ятався найбільше і чому?
– Насправді кожен з чемпіонатів, в яких я виступав, були достатньо цікавими, і в той же час відрізнялися один від одного. Так само, як і клуби, чи то українські, чи іноземні. Відрізнялися підхід, тренувальний процес, лише одне залишалося незмінним – необхідність досягнення найвищого результату.
Щодо тих клубів і чемпіонатів, які запамʼяталися найбільше, то, мабуть, як і для кожного гравця, найсильніше закарбувалися в памʼяті ті, в яких здобув найвагоміші перемоги та індивідуальні нагороди.
Наприклад, перші великі нагороди виборов, виступаючи за команду “Атирау”, з якою посів друге місце в чемпіонаті Казахстану та третє місце в національному Кубку.
Далі – “бронза” чемпіонату України у складі черкаського “Імпекс-Агро Спорт” та, як результат, звання майстра спорту України. До того ж, тоді здобув звання MVP у Кубку України у складі цієї ж команди. Дуже добре пам’ятаю ці роки становлення та значного професійного росту – у 22 роки я став одним з найкращих гравців української Суперліги.
Влітку 2011 року у складі збірної України я брав участь у Всесвітній Універсіаді в м. Шеньчжень в Китаї. Тоді у півфіналі проти збірної Канади, який наша команда виграла з рахунком 3:1, я здобув 26 очок. До речі, тоді ми вибороли “срібло”, що стало найбільшим досягненням збірної України станом на 2011 рік.
Сезон 2014\15 роки провів у Франції, де став найрезультативнішим гравцем в таких елементах як подача, атака, набір очок та здобув звання MVP чемпіонату.
Далі були чемпіонати Туреччини, Катару, Об’єднаних Арабських Еміратів, Тунісу. Кожного року були медалі за призові місця та індивідуальні нагороди.
Однією з найвагоміших та найцінніших нагород вважаю перемогу в Суперкубку України у складі житомирських “Житичів” восени 2021 року. Пам’ятаю яких зусиль докладав, як раділи після перемоги над тогорічним чемпіоном України львівським “Баркомом-Кажани”. Цей трофей, здобутий у щасливі довоєнні часи, займає особливе місце в моїй професійній спортивній кар’єрі.
– На легіонерів завжди велике навантаження в атаці. Як вдавалося демонструвати якісний волейбол впродовж довгого часу?
– Це дійсно так, навантаження значне, як і очікування від легіонера в будь-якому клубі. Вважається, що іноземний гравець повинен грати “за себе і за того парубка”, демонструвати гарний результат в кожній грі, на власному прикладі показувати бажання перемагати. І якщо з наявністю бажання перемагати простіше, то з перебуванням у стабільно високій фізичній формі протягом всього сезону значно складніше. Для цього старався регулярно відвідувати тренажерний зал, працювати ізольовано над певними фізичними показниками. Неабияку роль відігравав якісний та повноцінний відпочинок. У моєму випадку коли його немає – всі старання даремні. Пам’ятаю коли донечка була маленькою, погано спав вночі, не висипався, що одразу ж вплинуло на якість тренувального процесу. Як наслідок – мав розмову з керівництвом клубу щодо необхідності “владнати тимчасові труднощі та повернутися до роботи в гарному фізичному стані”. Тому так, спортсмен повинен завжди демонструвати гарну фізичну форму, моральну складову і, як результат, високі ігрові результати. Попри будь-які обставини або негаразди.
– Чи слідкуєте за чемпіонатом України після завершення кар’єри?
– Так, звісно. Волейбол залишається важливою складовою мого життя, тим паче український волейбол. Багато друзів все ще продовжують спортивну кар’єру, деякі з них стали тренерами. Тому так, вболівати завжди є за кого. Часто проводимо час в родинному колі за переглядами матчів суперліги. Моя старша дочка мріє стати професійною спортсменкою, досягнути успіхів у волейболі, тому з великим інтересом приєднується до перегляду матчів. Хочу відзначити, що наразі на мою думку волейбол в Україні знаходиться на досить непоганому рівні, розвивається, і це не може не тішити мене як людину, причетну до цього атлетичного виду спорту.
– Як змінився чемпіонат країни від початку вашої кар'єри до 2024 року?
– Не можу сказати, що чемпіонат став кращим або гіршим. Однозначно надзвичайно цікавим є те, що до самого кінця чемпіонату невідомо, хто саме стане його переможцем. Тобто, через високу конкретність та високопрофесійний склад команд інтригу вдається зберегти до фіналу.
Однозначною перевагою того волейболу, який ми бачимо сьогодні, можу назвати умови, які протягом останніх 3-4 років створені в Україні для підтримання цього виду спорту на достатньо високому рівні. Раніше багато гравців намагалися поїхати виступати за кордон, деякі навіть набували громадянства інших країн, щоб виступати за іншу збірну. Останнім часом, на мою думку, такі випадки скоріше виключення. Це беззаперечний показник розвитку чемпіонату в контексті створення гідних умов для виступу атлетів на внутрішній арені.
ДОСЬЄ
Андрій Тупчій
Діагональний, правша
Дата народження: 14.11.1986
Зріст: 202
Спортивна кар’єра:
2006-2010 – “Азот” (Черкаси, Україна)
2010-2014 – “Югра-Самотлор” (Ніжнєвартовськ, росія)
2014-2015 – “Orange Nassau” (Франція)
2015-2016 – “Афьон” (Туреччина)
2016-2017 – “Jeopark Kula” (Туречиина)
2017-2018 – “Аль-Ахли” (Катар)
2018-2019 – “Бешикташ” (Туреччина)
2019-2020 – “Житичі-Полісся” (Житомир, Україна)
2019-2020 – “Нові Пазар” (Сербія)
2019-2020 – “Club Sportif Sfaxien” (Туніс)
2020-2021 – “Baniyas VC” (ОАЕ)
2021-2022 – “Аль-Таражі” (Саудівська Аравія)
2022-2023 – “Младі Раднік” (Сербія)
Тренерська кар’єра:
Серпень 2023-по цей час – тренер “United Volleyball Club”
Фото: Артем Лавренчук, facebook.com/UnitedVC
