Український догравальник Олег Плотницький – про виступи в Італії, комунікацію з українськими функціонерами та розвиток дитячого волейболу.
В інтерв'ю сайту Xsport нападник розповів про клубну кар’єру, результати національної команди, зміну календаря змагань та розвиток волейболу в Україні. Розмова пройшла 13 лютого.
– Як взагалі зараз у вас ситуація зі здоров'ям після травми?
– Все добре, я вже цей тиждень тренувався повністю з командою. Якщо на тому тижні ще тренування були з командою, але, скажімо так, половину десь там тренування або дві вправи, коли 6 на 6 грали. То цей тиждень відпрацьовую вже по максимуму зі всіма.
– Як зараз вдається відновлювати свою форму?
– Стрибаю, скажімо так, навіть трохи краще, ніж перед тим (посміхається). Я можу сказати, що в мене були вже травми якісь по кар'єрі, трошки серйозніші, трошки легші, але ця, можливо, вона мала бути для того, щоб дещо змінити в своєму спортивному житті. І я можу сказати, що я використав тих три тижні, які в мене були, на користь собі і зараз почуваюся дуже-дуже добре. Хоча, знову ж таки, звісно, треба зіграти декілька матчів для того, щоб увійти в ритм знову. Це втратилось, це ніяк не можна зберегти. Але плюс-мінус, як по тренуваннях, то досить непогано. Не дуже багато я втратив.
– У минулому сезоні у Перуджі багато гравців були з травмами. У вас на клубному чемпіонаті світу були питання, у Вільфредо Леона були проблеми? Чи був час зараз відновитися повністю, бо тоді довелося форсувати повернення на майданчик…
– Зараз так. Був якраз час важливий, тому що в цей період Фінал чотирьох Кубка Італії проходив, а я не зміг в ньому взяти участь. Але, знову ж таки, і лікарі, і тренерський склад прийшли до рішення, що повністю на 100% треба відновитися для того, щоб кінцівку сезону можна було на 100% працювати. Тому, поки все добре, тільки треба знайти ще трішки ритму і звикнути до того, що, знаєте, буває таке, що 2-3 очки довгих і трохи вже так (починаєш задихатися – примітка). Фізуха трошки втратилася, але нічого, нормально. З кожним днем помітний прогрес і покращення.
– Як вам цей Кубок Італії загалом? У волейбольній спільноті кажуть про те, що це мало не найкращий розіграш титулу в історії…
– Один із, мені здається, це 100%. У будь-якому випадку є хтось фаворит, десь більше, десь менше. Але, по 5 партій, всі 3 гри. І прям такі всі у зарубі, ніхто нічого не хотів віддавати. Прикольно, прикольно. Я фінал не весь подивився (Любе Чивітанова обіграла Верону 3:2), але те, що встиг подивитися, то супер.
– Поки єдиний турнір, який ви не вигравали з Перуджею – це Ліга чемпіонів. Які задачі маєте від президента клубу Джино Сірчі?
– На рахунок задач, про них немає що говорити. Всі розуміють, для чого та як створена команда, який склад підібраний. Всі розуміють, що максимально повище треба (забиратися), всі хочуть вигравати. Завжди вигравати нікому, я гадаю, не вдається. Але завжди на крок ближче ставати, завжди потрапляти в фінали і потім вже в фіналі грати на максимум. І вже хто виграє, той виграє. Це задача кожного року є, тим більше Ліга чемпіонів. Всі чекають, всі хочуть, але можу сказати, що немає такого в команді, щоб ми тільки думали про Лігу чемпіонів. Це найголовніше. У будь-якому випадку є інші матчі, ми поступово набираємо кращі кондиції, щоб дійти до тих вирішальних матчів.
– Анжело Лоренцетті є п'ятим тренером для вас у Перуджі і першим, з яким ви виграли Скудетто (чемпіонат Італії). Чим можеш його вирізнити від інших наставників у команді? Якісь особливості у нього є свої?
– З особливостей скажу що… Всі, напевно, живуть волейболом на такому рівні, проживають кожне тренування, кожний матч, але… Як він це проживає, я таких людей ще не бачив. Наскільки він розбирає кожні елементи, як шукає в таких дрібницях, де можна додати або що прибрати, щоб стало краще. Скільки часу він проводить в тренерській у себе. Знову ж таки, зі своїм другим тренером, зі статистиком. Тому він, по-перше, змінив ментальність команди. Це ще в тому році було, мені здається, видно. А в цьому (році) вже трошки легше, в цьому плані, що ми вже знайомі, як тренер і команда, бо в нас багато гравців не змінилося за літо останнє. Тому він вже шукає, скажімо так, в якихось дрібницях, де можна додати один відсоток-два відсотки ефективності. Тому що в важливих матчах фінальних це все вирішується потім, як він деколи показує, що реально 2-3 очка, і ціла гра може перекрутитися, результат може змінитися за 2-3 очка. І це реально так, це не те, що він це десь придумав, це він показує в цифрах, він показує, як є, і потім, десь, знаєте, схожий момент. Тільки ми забираємо ті 2-3 очки, на відміну від іншої гри, і тут вже зовсім інший результат у нас. Тому дуже багато на прикладах, дуже багато за рахунок статистичних даних, повністю все до деталей розбирає, і набагато легше, мені здається, кожному з нас грати і покращувати себе.
– Якраз в Лоренцетті є одним з тих тренерів, який ввів у волейбол, гру чотири приймаючих. Він так і з П’яченцою вигравав Скудетто, і з Трентіно не так давно впроваджував. У вас дуже сильна лінія догравальників, ви не тренуєте цю схему?
– Ні, ми один раз тільки спробували… Це була гра проти П’яченци. Але, знову ж таки, там було більше розраховано те, що буде просто три сильних подаючий. І це було більше таке – з трьох два мали би відподаватися, і плюс-мінус так і вийшло. А так ні, поки ще не дійшли до цього. Мені здається, що діагональні справляються зі своєю роботою, тому поки немає потреби.
– Якщо згадувати сезон, коли Андреа Анастазі у вас був наставником… Ви зазначали, що вам подобається його стиль роботи з командою – дає ризикувати, десь зіграти трошки більш азартно, і до певного моменту 34 матчі поспіль виграли. Але менше ніж за два тижні все немов зламалося. За 11 днів (два програші Заксі у півфіналі Ліги чемпіонів та два програші Мілано, які призвели до вильоту у чвертьфіналу плей-оф італійської Суперліги)… Я мабуть в історії волейболу такого не пригадаю. Але з прикладів у спорті, може, у футболі найближчий, коли Баєр з Леверкузена на початку двохтисячних так само, за ті ж 11 днів три титули програв (Кубок Німеччини, Фінал Ліги чемпіонів та втрачене перше місце у чемпіонаті Німеччини). Що взагалі тоді трапилося з командою?
– Мені здається, так мало бути просто, і все. Не закрили тоді Мілан, коли мали закрити, і воно десь… Знаєте, ми довели до п'ятої гри в плей-оф. А гра хоч і рахується п’ятою, але це матч вже на виліт, і все, просто хто краще зіграв, той краще зіграв. І тоді Мілан показав свою дуже-дуже-дуже гарну гру, ми не змогли її витримати, хоча грали вдома, і все. В одній грі, закрили б ми там 3-1, бо, наприклад, в нас були можливості закрити їх вдома (у суперника), можливо, історія склалася зовсім по-іншому, ми не зробили, не скористалися своєю можливостю. Ви згадали футбол, не забиваєш ти, забивають тобі. Мені здається, те саме сталося і з нами тоді. Зрозуміло, що десь, напевно, треба було щось покращити, щось там допрацювати. Можливо, десь там хтось фізично, може, був неготовий, чи ще щось, але… Це вже така, історія, на якій, мені здається, ми всі навчилися, та і все… Це спорт, в будь-якому випадку, ми могли навіть пройти, якщо б ми навіть пройшли Мілан, можливо, потім в півфіналі не склалося би, програли. Напевно, можливо, ще є якісь причини, от, але плюс-мінус, я думаю, що кожен із нас для себе зробив якісь висновки. Та і все, далі працюємо, ніхто про це вже (не згадує), це вже історія. Нема що про це думати, так само, якщо б ми виграли щось би, то можна день посвяткувати, але через день це вже історія, і треба вже працювати на те, щоб знову спробувати виграти цей трофей.
– Вашим наступним суперником у 1/4 фіналу Ліги Чемпіонів буде Монца. Команда, в якій ви розпочинали свою кар'єру в Італії, команда, яка виграла свою групу в Лізі чемпіонів, але зараз йде останньою в італійській Суперлізі. Як ви вважаєте, зараз поранений звір може показати свої зуби?
– Та сто відсотків, слухайте, це італійська команда… Так само, як і в чемпіонаті Італії, є команда Гроттаццоліна, вони перше коло 11 матчів програли. Просто програли всі. І от зараз, якщо дивитись на друге коло вже, то вони йдуть одні з перших. Якщо ми просто будемо брати перемоги та очки за друге коло, ми зіграли, скільки там залишається, 7 ігор ми вже зіграли, якщо не помиляюся. І вони з цих 7 ігор, йдуть третіми плюс-мінус … Були останніми, і тут, хоп, вони повернулися. Нічого не змінилося, немає яких гравців, чи тренер якийсь новий, чи зал новий, чи вболівальники. Просто якось так воно сталося. Тому, я думаю, Монца – це не поранений звір, це досить сильний суперник, на якого треба буде налаштовуватися і грати на всі 100% для того, щоб пройти далі. Це 100%.
– Наскільки зараз вам вдається стежити за іншим чемпіонатом? Барком-Кажани у ПлюсЛізі, чемпіонат України вдається подивитися?
– Чемпіонат України дуже рідко. Можливо, якийсь там матч типу Епіцентр-Подоляни – Житичі-Полісся, або там збірна України U-20, ну щось таке, скажімо так. Або коли Новатор грає, Хмельницький. Вибачаюся, Поділля (клуб нещодавно провів ренеймінг – прим.) грає, також можу зайти і глянути. Знову ж таки, недовго, тому що відрізняється рівень, і дивитися всю гру трошки важко. Польща – це 100% Барком, коли час буває. Просто дуже часто, що ми десь потрапляємо, що у цей час в мене тренування, або в мене теж гра є. Тому ті матчі, за якими можу спостерігати, дивлюся. Але тільки Барком. Якщо ми говоримо про Польщу, то це тільки Барком і все.
– Барком зараз знаходиться у зоні вильоту. Думаєте, вдасться втриматися у ПлюсЛізі?
– Я дуже сподіваюся. У них дуже гарний календар. Мені здається, що в останніх іграх вони досить гарно грали. Дуже багато у цьому сезоні кінцівок програли, щось не вистачає. Але, знову ж таки повторюся, останні декілька матчів вони досить гарно відіграли, більш впевнено. І календар в них кращий, тому в них більше шансів. Вони там з Нисою (команда Сталь з Ниси) йдуть поруч, хтось з них має вилетіти. Я думаю, що у Баркома більше шансів (залишитися у ПлюсЛізі – прим.). Я дуже надіюсь, що вони не дотягнуть до останньої гри, тому що останній тур буде Барком – Ниса (матч 30 туру ПлюсЛіги – прим.), і все не буде, знаєте, вирішуватися там (сміється). Це буде класичне 3-2 на якомусь валідолі 100%. Хочеться, щоб вони раніше закрили цю задачу. Я думаю, що в них має вийти.
– Ви згадували про Поділля. Побачив у заявці і вашого батька. Зараз багато таких історій у спорті – у НБА Леброн грає з сином, в MLB та НХЛ були схожі історії. Може, в українській Суперлізі також батько з сином встигнуть ще пограти. Як думаєте?
– Я думаю, що не встигну (сміється). Я сподіваюся, що я ще пограю десь тут, на цьому рівні. Батько вже все, хай по ветеранах грає спокійно, щоб не напружувався Ще два роки тому він грав в Вищій лізі. Я реально показував хлопцям, що це мій батько грає. Вишка і всі молоді хлопці щось бах-бах, а він чисто по техніці ручкою, знаєте так. Всі такі типу: «Ого». Навіть Вільфредо Леон теж бачив українську Вищу лігу. Трішки-трішки зовсім. Я думаю, що це вже нереально. Можливо, будемо пробувати, щоб я і мій син. Тоді може бути. Але буде видно. Мені здається трішки рано про це говорити. Я би хотів ще трішки пограти на такому рівні. Там буде видно.
– Якраз зараз польський чемпіонат на дуже хорошому рівні. Чи розглядаєте варіанти пограти у ПлюсЛізі?
– У мене ще рік контракту у Перуджі, тому поки ще рано про це говорити. Я навіть не дивлюсь нікуди. І всі знають, тому немає навіть ніяких пропозицій. Але, знову ж таки, все може бути. Ніколи не говори ніколи.
– Минулого сезону збірній ви пропускали. Як взагалі оціните виступ товаришів по команді (перемога у Золотій Євролізі-2024 та четверте місце у Кубку Претендентів)?
– Та супер. Я вам кажу, досить багато людей подумали, що я якось нещиро (відреагував) на те, що вони виграли. Я не бачу причин для цього, щоб мені бути нещирим і не порадіти за хлопців. Тому що є хлопці, з якими я починав і хлопці, з якими ми друзі. Можливо не всі, окей. Але за команду, тим більше за країну, я реально радий, що так все вийшло. Тому що… Така була ситуація, не супер приємна, але склалося, як склалося. І, напевно, на краще… Все, що не робиться, робиться на краще. І хлопці виграли, прикольно, супер. Ліга націй цього сезону. Я був тільки радий. Я говорив і з команди з пацанами, з деякими, хто був в збірні в тому році, і так говорив з іншими. Мені чогось тільки здавалося, що якщо… Португалія на той момент для мене була сама така вона бойова, сильна команда, тому що я дивився по складах, я знав, хто приїде, хто не приїде в збірні, свої ще трішечки раніше. І Португалія тоді була вся повністю у своєму складі, і я пам'ятаю, як ми з ними грали. Що вони такі бійці, завжди вони борються до останнього м'яча. І мені здавалося, що якщо тільки в півфіналі може там попастися Україна – Португалія, тоді буде важко. Це для мене був такий самий один з суперників. Всі решта, я розумію, що маємо закривати, тому що є як їм грати. Ну і плюс, я ж кажу, багато країн, хто пробували, не всі основні гравці приїхали. І ми зі своїми деякими основними і не основними. Вже на цей час, мені здається, вони стали основними теж, мали би вигравати. Нелегко було б, звісно, але, мені здається, хлопці показали гарну гру і супер, класний результат.
– Останнім вашим виступом за збірну була олімпійська кваліфікація у Бразилії. Що можете згадати з цього турніру?
– Така собі підготовка. Я говорю особисто за себе, тому що 2 рази зупинялися на підготовці. Були проблеми з коліном, не могли розібратися, що там і як. У мене два рази при стрибках щось стріляло. І на другий раз, коли вже так сталося… До того ж, на рівному місці, ми зробили вже МРТ і там були побоювання, що могло бути щось серйозне. В кінці кінців ні, але прийшли до рішення, що немає сенсу ризикувати. Ми спробували, але я був просто не готовий. Ми приїхали туди, я там, скажімо так, отримав цю маленьку травму, я був просто не готовий, тому далі якось пробувати надриватись, ну, не було сенсу просто, і все. Ми спробували з Кубою, ну, реально не йшло, фізично там стрибаєш, не знаю, скільки я там стрибав, якщо 30 сантиметрів, то добре... Прикольний турнір, прикольно, мені запам’яталася гра з Бразилією, хлопці суперкласно грали, там одне таке спірне рішення було, якщо не помиляюся, в п'ятій партії, нападав в них, я не пам'ятаю, хто, в четвертої зони, догравальник нападав. Я не пам'ятаю прізвища його, Василь поставив блок і м'яч вилітав в аут, але м'яч, коли вилітав в аут, він торкнувся його, тому що сам він по ньому признався, цей догравальник, після гри, правда, вже… І трішечки, мені здається, в цей момент… П'ята партія, вона дуже швидка, і це було десь так вже під кінець, мені здається, вже перевалив рахунок за середину, і трішечки десь, знаєте, так підсіли… Потім там була така пауза, це вся арена класно так вболівала за Бразилію, бразильці завелися, понеслась, і ми трішечки не впоралися з цим, та і все. А так, мені здається, могли би виграти навіть.
– Той матч найбільше якраз запам'ятався, там була і повна арена в Мараказінью під 8 тисяч. Плюс, чесно кажучи, по тому, як гра складалася, другу партію віддали, а так 3-0 мали закривати… 31 неподача – взагалі не йшло в цьому плані.
– Воно не то, що не йшло… Просто, коли я бачу, що хтось пише або хтось говорить, що там подача не йшла… Ми маємо розуміти, що ми граємо зі збірною Бразилії, і якщо ти просто не будеш подавати на 120 відсотків, то тобі будуть повертати його. Давайте, припустимо, що ми будемо просто вкидати їм подачу, і на першій лінії в них буде Флавіо, який грав зі мною в тому сезоні, зараз грає в Трентіно. Ви бачили, яка людина по груди вистрибує просто на сітку, в нього рука ще півтора метра, і він знімає 4 з чимось метри, десь там. Будемо з нього робити МВП, чи кращого нападника виходить. Тому є один варіант, або ти йдеш і ризикуєш. Не ризикуєш навіть, я б сказав, ти йдеш просто на максимум подавати, більше, ніж ти можеш. І звісно, ти багато що будеш помилятися, це 100 відсотків. Або ти просто подаєш, і тобі потім повертають його десь по головам, той м'яч буде стрибати від тебе відбиватися Мені здається, що і знову ж таки, навіть 31 (помилка), і все одно 5 партій, і отак. Значить, воно було виправдано, десь, мені здається.
– Зараз FIVB змінила календар чемпіонату світу раз на два роки, як вам взагалі це рішення від Міжнародної федерації волейболу?
– Я не знаю, я якось в це не вдаюся сильно, я вам скажу, не цікавлюся. Серйозно раз на два роки буде?
– Раз на два роки. Просто якраз мені згадується, оцей рік, 23, де у вас було 4 турніри, у більшості топових команд було 3 турніри, Ліга націй, чемпіонат Європи, кваліфікація на Олімпіаду. І на наступний сезон половина топових гравців просто поламана сиділа. Я думаю, просто щоб далі так не було…
– Ну я думаю, може там щось скоротили вони трошки, чи ні, нічого не зробили. Мені більше всього подобається, що вже не буде цих кваліфікацій. Все ж буде по рейтингу на кожні змагання, тому мені здається, ми кваліфікації забираємо, тому що навіть на Олімпіаду топові команди все рівно проходили кваліфікації. В будь-якому випадку це якісь мінус одні змагання є, і то, що по рейтингу, це прикольно. Що ти награв за той Олімпійський цикл, так ти і отримав свій білетик на Олімпіаду, чи ні. Тому в цьому плані непогано. Я думаю, що це десь буде, десь вони трохи зекономили, тому що забрали по одній кваліфікації. Кваліфікація тоді була, скільки в нас там, не пам'ятаю, 7-8 днів десь так, плюс-мінус. Гарний тиждень, таких 5-6 матчів, на яких треба викластися на 100%, це досить багато, якщо їх забрали.
– Як вам нова система потрапляння на Олімпіаду, ознайомлювалися чи не дуже? Переможці континентів, топ-3 чемпіонату світу і три добирають за рейтингом.
– Мені здається, що чемпіонат світу, це має бути як три команди, вони так і мали потрапити раніше. Тому, все правильно, ну чого ні. Я ж кажу, хто як награв. Награвайся, награвайся, награвайся, піднімайся в рейтингу. Зрозуміло, що важко, але це ж Олімпіада.
– Як тепер чемпіонат Європи, який після Олімпіади буде гратися? Як вам взагалі така ідея?
– Це, мені здається, що може бути так собі. Але, знову ж таки, дивіться, вже не один раз ми побачили… Ліга Націй тільки може бути, що якщо вона йде перед Олімпійськими іграми або чемпіонатом світу, то на фінал ЛН можуть не всі доїхати в топових складах. А все решта, всі їдуть з топовими складами, більше там чемпіонат навіть Європи, якщо буде там після Олімпіади, все рівно хтось… Можливо, треба буде перевірити, це ж буде перший раз, тому треба буде подивитися, як. Я думаю, що, ну, не треба скидувати, що не всі доїдуть, особливо після Олімпіади.
– Зараз розглядають, що цей перший чемпіонат світу, який з якого не будуть кваліфікуватися на Олімпіаду, топові збірні будуть приїжджати, там, награвати якийсь молодняк, і, грубо кажучи, більший шанс буде у такій середнього рівні команд себе краще показати. І, в принципі, на чемпіонаті Європи післяолімпійському щось схоже може бути…
– Я думаю, що все рівно всі прийдуть зі своїми топовими складами. Нагору в кожній країні треба донести до відома, що от ми так, так, так, так, тут зіграли, тут ми програли, тут ми виграли. Тому у будь-якому випадку… Знову ж таки, можливо, один-два гравці не приїде. Але, якщо ми подивимося на топові збірні, то в топових збірних є по два-три склади гарних. І, особливо, якщо їх заміксувати, то вони виходять плюс-мінус рівноцінні. Можливо, навіть, буде більше відкриттів для тих чи інших країн, в якихось, наприклад, хтось не потрапляє у склад. Тут хоп, він у заявці, йому дали більше зіграти. Він, наче, і в топовому складі, але до цього ми його там не сильно бачили, та і все. Не думаю, що це має якось негативно сказатись. В будь-якому випадку, календар є календар, ми його, як гравці, не поміняємо. Я знаю, що є багато з топових збірних капітанів, які про це говорять з FIVB. Гравці там якось присутні, капітани присутні. Тому, я думаю, до чогось вони дійдуть, в кінці кінців. Можливо, це ще раз колись зміниться.
– А розширення чемпіонату світу до 32 команд?
– Це трошки забагато, здається. Якщо так розширяти чемпіонат світу, то мені здається, тоді було б логічно так само розширити Олімпійські ігри з 12 на 16 команд. Це було б теж логічно. Тому що вже половина, давайте, від чемпіонату світу тоді хай потрапляє туди. Тому що є Олімпіада, потім є чемпіонат світу, потім чемпіонат Європи. І кількість зовсім не сходиться, не то що три рази. Тому було б логічно до 16 (команд) зробити Олімпійські ігри.
– З Олімпіадою навіть з заявкою історія, що на всі турніри по 14 граців, а на Олімпіаді 12.
– Це теж трішки дивно. Але знову ж таки, я і кажу. Олімпіада, для того і Олімпіада, тому що це суперважкий турнір, який важко не то що виграти, а на який важко відібратися. І навіть гравцям національних збірних важко потрапити в склад. Мені здається, що в волейболі, як дивлюся, я просто не знаю за всі кваліфікації, які є, як вони проходять, але мені здається, що в волейболі одна з найважчих. Можливо, я не правий і помиляюся, але якось так воно.
– Як у вас зараз взагалі комунікація з менеджментом збірної, з тренером? Вдалося поговорити, поспілкуватися, бачення його у волейболу, почути? Якраз такий у минулому сезоні списували всі проблеми на те, що погана комунікація. Як налагоджувати вдається?
– Я з тренером не спілкувався ще ні разу. На рахунок комунікації зі збірною. З федерацією ми мали маленький, дуже маленький контакт. Всім прийшло запрошення на цей сезон збірної, я відписав своїм листом, вони мені відповіли, і на цьому ми закінчили. Так більше нічого. Ні позитивного, ні негативного, нічого немає.
– Цього року має бути обрання нового президента Федерації волейболу України. Ви, мабуть, найголосніший рупор від гравців, який висловлюється щодо десь критичних, десь позитивних моментів. Кого б хотіли бачити на цій посаді?
– Ну я ще не піду (посміхається). Я ще трохи пограю. Як би можна було, бо я би пішов. Але думаю, я не зможу просто грати і займатися всіма питанням, всі плани втілювати в життя. Чесно кажучи, я навіть не чув, чи є якісь кандидати, чи є люди, які хочуть цим займатися. Бо в мене просто там своє бачення, і воно дуже радикальне. Тому знову ж таки, хто вибирає президента? Чи хоча би причетні до цього якось капітани збірних? А для кого президент? Мені здається... Ні, я ніколи не чув, щоб я був... Ніколи не чув. Ну от якось мало від гравців, від тренерів людей, мені здається. Президент, це ж для національних збірних і так далі. Люди, які будуть з ним працювати, мені здається, було б норм, якщо б вони вибирали. Обирали – це неправильно сказав. Щоб мали 2-3 голоси якісь, які могли на щось впливати. Того, що хай, навіть, один представник від гравців. Ну а їх там 20 людей, 19 голосує і він проти, наприклад. І що 19-1 і ти йдеш... А гравці будуть не за, наприклад. Буде кількість гравців, які будуть не за того кандидата, якого оберуть 19 тих, хто сидить в федерації. Я не знаю, як там проходять вибори. Взагалі, як там приймаються всі рішення. Там дуже всі цікаво. Мені завжди хотілося сюди потрапити, але ніколи не запрошували. Та може і добре. Я не чув, є якісь кандидати, хтось хоче? Ну я не можу ще поки. У мене ще є справи тут. Але я, як кандидат, через декілька років... Якщо що, можете знати, що я, як кандидат, є. Трошки ще бюджет треба назбирати, щоб потім ми хоч прийти з чимось туди. Є хтось?
– Наскільки я розумію, мав бути від Володимира Дубинського кандидат (експрезидент Прометея). Але, враховуючи, що колишній очільник Прометея з волейболу зник, то і кандидат також…
– Ну от.
– От ви сказали, що у вас інше бачення, як має федерація працювати. Поділіться.
Інше бачення? Це все просто. Тут просто треба... По-перше, ми всі говоримо за дитячий волейбол, що він має бути. Я не бачу, як він в нас розвивається. В нас внески піднімаються на взяття участі в дитячих лігах і так далі. Я розумію, що там треба за щось платити і так далі. Але деякі команди просто собі не можуть (цього дозволити). Тим більше, що зараз війна. І не виділяються кошти на спорт, як виділялись. І так і має бути. Я не проти цього, що можна нічого виділяти на той спорт. Щось трішечки, може, тим, хто може приносити якийсь реальні результати. Але у нас хтось кудись їздить за кордон.
У нас є багато тренерів, які можуть виїжджати, наприклад. Які могли би виїжджати в ту ж Польщу. У нас там зі всіма є якісь підписані багато документів про співпрацю. Але я не бачив, що там тренери поїхали в Польщу подивитися, як працює якась там Академія Ястштембського Венґеля або Ресовії, чи ще чиясь. Тут в нас, я бачив, в Перуджі багато приїжджає якихось нових молодих тренерів, які просто дивляться. Вони мають доступ до всього, що можуть побачити, почути. Приїжджають, дивляться туди-сюди. Так само, як проходять відбори. Я тут недавно дізнався, як проходять відбори в молодіжній збірні і Італії.
Є тренери, які працюють з певними групами. Там їх, наприклад, три-чотири, U-17, наприклад. І вони їздять по всіх регіонах. Дивляться там, їздять, тиждень тренуються з найкращими, хто є в регіоні. І потім, може, когось одного-двох забирають і до себе на збори. На одне літо, на друге літо … І так створюються команди. У нас, я по своїх юнацьких збірнях пам'ятаю, так. Чоловік з дев'ять Харкова. Когось одного взяли з Києва, ще когось взяли з Луганська, з Вінниці, може. Команда зібрана. Все, вперед. Тиждень потренувалися і гоу грати. Є багато, що змінити. Так само в національних збірних. Мені здається, що можна якось залучати самих волейболістів до того, щоб вони вже (якось допомагали з цим процесом)… Тому що в нас є люди, які грають в Європі, які мають якісь зв'язки. І якщо б з ними більше трошки спілкувалися, десь знаходили (контакт).
Я неодноразово пропонував навіть свої… Є декілька контактів, які могли би бути корисними для національної збірної. Але, це все таке… Я ж кажу, я ніколи не скидав все на федерацію, я ніколи не кричав, що от вони нічого не роблять і все. От нічого не робити або робити неправильно. Я, якщо казав, що робити неправильно, я потім давав такий самий приклад, як можна було би зробити. Давав варіанти для цього всього. Якщо там хтось хоче, приймає, хтось хоче, не приймає (допомогу). Це ваше рішення, моя справа була там говорити, сказати і все. Я це і робив. Далі там вони як хочуть. Хтось бачить, що правильно розвивається. Ми не можемо бути всім, скажімо так, подобатись, тому це нормально. Головне, щоб від цього був результат. Результат є, Золота Євроліга виграна. Так що десь, напевно, помиляюсь може я. Але я не впевнений в тому.
– Якраз ви згадали про дитячий волейбол. Як виникли ідея ініціативи Волейбольна надія. Наскільки я розумію, ви з Василем Тупчієм займаєтесь цією ініціативою, допомогою молодим командам. Як знаходите час?
– Зайду з кінця. Це реально важко. Ми розуміли, що це важко, але не розуміли, що настільки. Як виникла ця ідея? В мене вона була давно. Але якось не знаходилась, скажімо так, людини, з якою можна було б її зробити. Ну, щоб воно вже почало працювати, щось пробувати. Тому що, ідея зробити, щоб якось допомагати. Ідея була досить давно вже, років 5-6 точно. Зізнаюся, сам, напевно, не був готовий. Чи що, ну, я не знаю. Чи мені не складався якось пазл у моїй голові, як це все буде повністю працювати..
І тут Василь в один день, він розіграв там сам м'ячі один раз. Потім я йому написав: «Слухай, давай, я щось теж доєднаюся трошки, якось щось зробимо. Типу, ще один розіграш». От ми зробили ще один. І потім ми десь, напевно, тижня два ми розмовляли про те, як це все має бути. А давай так, а давай сяк. І там була купа ідей. Що це, як це має бути, в якому форматі, що хто має робити, де ті гроші брати, і так далі. Нам навіть, наприклад, наше фото у профілі в Instagram, це реально нам зробили люди, які хотіли допомогти. Зробили, щоб це була наша емблема.
Я думаю, що в подальшому ми десь будемо пробувати і використовувати більше, частіше, на футболках, на м'ячах, і так далі. Трошки треба знайти людей, які цим всім, знаєте, займаються. Тому що, плюс-мінус, ми всю роботу робимо самі, і нам завжди хтось у чомусь допомагає. Цих людей не видно, але вони є. Хтось нам зробив, наприклад, для історії фони, щоб були в нас, щоб ми могли там писати. Для переможців, так само. Тому... Так, ми спробували. Добре, що ми спробували перед сезоном. В нас вийшло зробити два розіграші перед сезоном і ми… Зрозуміло, що комусь, це буде подобатись, а комусь ні… Хтось буде давати свої якісь там ідеї, зробіть так, зробіть інакше, і так далі. Але ми вже домовилися, що ми на це не реагуємо… Просто: «Добре, дякуємо за пораду». Зрозуміло, що, напевно, вони не хочуть поганого, вони хочуть навпаки, як краще.
Реально все виходить рандомно, ми нікому не підігруємо, от ми навіть там пару разів бувало таке, що просто десь провтикалися реально там і записали або команду, або ще щось. І ми просто відправляли м'ячі, просто так, того що людина могла брати участь не могла. Людина мала брати участь і, можливо, виграла би. Ми просто десь провтикалися з цими тренуваннями і іграми.
От сьогодні ще буде розіграш, в нас ще один. Сьогодні прикольно, ми будем розігрувати трішки менше м'ячів, в нас сьогодні тільки 15 учасників, ми зробили лімітовано. Ми зробили там – нові команди будуть з м'ячами і за перше місце ми розіграємо форму, ігрову.
Знову ж таки, форма ігрова. От, бачите, зв'язки – написала людина, земляк з Хмельницького. Що вони можуть зробити (форму). Я сказав, що мене цікавить… Якщо дасте якісь гарні умови, то було би класно. Нам зробили досить гарні ціни, і от хто виграє, вони отримають комплект ігрової форми, який захочуть вони. Вони виберуть колір, дизайн. Що там буде з нашого, це наша буде тільки емблема – це волейбольна надія. Все решта буде так, як захоче переможець.
Тому, плюс-мінус трошки втягуємося, я думаю, що ще щось буде. Ще трішки, пізніше, дай Бог, щоб ми перемогли в війні, можливо потім через… Не знаю, через скільки, коли в нас з'являться якісь більші можливості… Ми би якісь кемпи зробили би для дітей, або якийсь турнір би організували повністю, щоб це було за наш рахунок. Точно зупинятися не будемо, ми розуміли, у що ми втягуємося. Це прикольно, тому що дуже багато хто дякує. Навіть ті, хто не виграють, і видно, що є реально багато команд, які, потребують просто. Наприклад, навіть тих там 5-10 м’ячів, вони просто стають щасливими дітьми. Ти дивишся з якими (м’ячами) вони тренувалися, і ти їм даєш… Не суперкласні вони, але для тренування Василь (Тупчій) пробував їх, і я потім дивився в магазині. Досить гарна якість, і для дітей в самий раз. Якась така розповідь вийшла.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Фото: cev.eu, fivb.com, sirsafetyperugia.it