Головний тренер СК "Прибилів" Костянтин Лисейко розповів про перший післякарантинний тур Вищої ліги, волейбольний "нон-стоп" на фініші сезону та завдання на фінал.
– Костянтине, розкажи про те, як готувалася команда до перших післякарантинних матчів.
– Під час карантину хлопці займалися індивідуально, так як ситуація не дозволяла тренуватись командою. Основний акцент був спрямований на те, щоб не втратити фізичну форму, адже ігрової практики у нас не було. Склалось так, що з 12-го по 14-те червня у м. Городок на Хмельниччині відбувся Фінал Першої ліги, де виступає наш фарм-клуб «Покуття». Для нас це фактично і була підготовка до домашнього туру Вищої ліги та виходом з карантину. Команда провела три хороших матчі проти достойних суперників. Ми відрядили туди весь склад Вищої ліги для більшої зіграності і відновлення ігрових кондицій. Напевне це й зіграло важливу роль, бо уже в третій партії гри проти «Нікополя» побачив, що хлопці знову «притираються» один до одного, відновлюють звичні ігрові зв’язки.
– На твою думку, чи вдалось повернути команді попередню ігрову форму?
– Звісно, що ні – ми не грали три місяці. Це як починати заново новий чемпіонат, але всі ми розуміємо ситуацію в державі, тож безпека понад усе. Зараз всі команди перебувають в рівних умовах. Звісно, хотілось, щоб цієї паузи не було, але ми все прекрасно розуміємо. Загалом фізичним станом хлопців я задоволений. Хочу сказати, що ця пауза у деякому розумінні пішла нам на користь. Ми багато спілкувались з хлопцями і вже в березні вони були досить виснажені як фізично, так і морально. Ще б пак, адже провели багато ігор у Першій та Вищій лігах, Кубку України. Ми грали кожні вихідні і здійснювали важкі та далекі переїзди. Це все в сукупності й вплинуло на загальний стан команди. Між собою говорили, що останній час більше живемо в дорозі і на майданчику, чим вдома, а, як відомо, для хорошого результату повинен бути і відпочинок. Можу сказати так, що хлопці «наїлися» волейболу і зараз карантин дав нам змогу видихнути, відпочити, встигнути скучити як за волейболом, так один за одним. Приємно, що в «Прибилові» хороша командна атмосфера, хлопці отримують задоволення від гри, що теж є важливим у спорті. Тому ситуація з карантином мала свої як позитивні, так і негативні моменти.
– Чи відбулись зміни в колективі після карантину?
– Ні, змін не відбулося, адже трансферне вікно в Україні закрилось ще до початку карантину. Жаль, що до команди не змогли повернутись ті, хто з нами починав, але згодом поїхав грати в закордонні чемпіонати, адже зараз нам потрібна більш широка лавка запасних. Та хочу відмітити, що зараз наш склад є збалансований, присутня конкуренція, є розуміння того, хто має грати, а хто має виходити і допомагати команді коли потрібно.
– У рамках заключного туру «регулярки» «Прибилів» обіграв «Хотинських Козаків» та «Олюртранс». Як оціниш домашній тур для команди?
– Команда здобула перемоги у двох матчах і показала хороший волейбол. Як на мене, дуже важливим був перший матч проти «Козаків», адже це досить боєздатний колектив, який очолює мій хороший друг В’ячеслав Гриньов. Це був перший домашній матч після довгої перерви, я бачив в очах хлопців бажання перемогти, що в підсумку і сталося. Другий матч проти «Олюртрансу» теж був важливим для того, щоб здобути максимум очок і один з фінальних турів приймати на домашньому майданчику. Із завданням ми впорались – обіграли волинян з рахунком 3:1. Програли одну партію, адже перша далась нам доволі легко, тож у другій втратили концентрацію і віддали сет. Втім, програна партія стала подразником для хлопців і дві наступні впевнено записали до свого активу.
– Тлумацькі вболівальники славляться своєю гарячою підтримкою. Чи відчувала команда деякий дискомфорт у зв’язку з порожніми трибунами?
– Я вже відзначав раніше, що дуже важко грати без уболівальників, але всі команди в таких умовах. Так, наш вболівальник для нас особливий, він дійсно завжди нас підтримує, а коли в залі тихо, чути лише гравців і тренера, грати важко, але поки все виходить. Гравці заміни підтримували тих, хто на майданчику, так і повинно бути – ми одна команда, чи ти на майданчику чи поза ним, але ми всі маємо спільну мету і робимо результат. Сподіваюсь, скоро це все завершиться і ми знову будемо бачити повний зал у Тлумачі, який підтримуватиме нас так само, як і до паузи. Бо волейбол – це спортивне видовище, яке ми робимо насамперед для наших вболівальників і ми граємо для них! Кожен, хто асоціює себе з командою є нашим вболівальником – чи це меценат, чи простий вболівальник прийшов підтримати нас – це все робиться лише для них.
– За підсумком «регулярки» команда фінішувала на другій сходинці. Це хороший результат?
– Скажімо так, ми й надалі йдемо до того, до чого прагнули. Найперше завдання було пробитись до фінальної четвірки, а отримання права проведення одного з фінальних турів – це своєрідний бонус для нас. Взагалі-то, ми проводимо перший сезон на такому рівні і проводимо доволі успішно - ми хоч новачки у Вищій лізі, але вже у Фіналі чотирьох.
– Протягом наступних двох тижнів команда зіграє два фінальні тури. Наскільки команда готова до такого своєрідного «нон-стопу» на фінішній прямій?
– Так, зараз нас очікує «супер ритм», важкі ігри яку фізично, так і психологічно. Впевнений, що команда готова, вірю в сили кожного гравця своєї команди. Я вже відзначав, що ми скучили за волейболом і такий ритм для нас не новинка, адже вже були у подібній ситуації три місяці. Але це фінал і тут треба забувати все, що було в регулярному чемпіонаті. Впевнений, ігри будуть зовсім інші - нам протистоять серйозні суперники з великих міст Львова, Вінниці, Тернополя. Ми поважаємо їх, але це фінал, тут все розпочинається з чистого аркуша. Ми пройшли довгий і нелегкий чемпіонат, для нас він став дебютним на такому високому рівні і треба його завершити з гордо піднятою головою. Я вірю, що нам під силу це зробити.
– Раніше ти говорив, що команда готова поборотись за вихід до Суперліги. Зараз завдання не змінились?
– Скажу так, поганий той солдат, який не хоче стати генералом! Ми не вийняток. Я вже не раз зазначав, що хочу повернути волейбол найвищого рівня на Прикарпаття! Чому б це не зробити, коли поруч однодумці та помічники? Впевнений, що від цього виграють всі. Хочу запевнити, що ми будемо боротися в кожному матчі, за кожен м’яч, ніхто просто так нічого не віддасть! Кожен гравець, який поважає себе завжди хоче бути першим. А в мене таких гравців ціла команда, а чи вдасться нам побачимо у найближчому майбутньому.