Про те, як стати справжнім волейболістом, де брати мотивацію та як розвиватись – розказав зв'язуючий волейбольного клубу «Барком-Кажани» Олексій Головень.
- Ще раз вітаємо тебе з Днем народження і зимовими святами. Як відсвяткував?
- Дякую. На День народження ходили з Мішою Бібером та Борисом Жуковим у місто, погуляли. Новий рік і Різдво теж святкував у Львові. Перед Новим роком прихворів, тому дещо раніше звільнився, трошки довше відпочивав. Додому, в Бердянськ, не їздив. Та й тренування розпочались вже 3 січня. У спортсменів такий графік, нічого не вдієш.
- Скільки часу займаєшся волейболом?
- Напевно, років десять. Почав займатися ще в школі. Був найвищим в класі. Одного разу волейбольний тренер з ДЮСШ запросив позайматись волейболом. Прийшов. Спочатку гра не дуже захопила. Через два місяці вирішив піти ще раз. Цього разу сподобалось, відтоді і розпочалась серйозна гра. Потім три роки тренувався в ДЮСШ: різні місцеві змагання, по області. Одного разу брав участь у турнірі за участю харківського «Локомотива». Їхній тренер мене побачив і запросив у харківський спортивний інтернат, грати від «Локомотива». Я погодився. Так з 8 класу почав професійно займатися волейболом. У «Локомотива» колись було багато команд: дитяча, вища ліга, суперліга. Тоді для мене найбільшою мрією було потрапити в першу команду «Локомотива». Але вийшло так, що два роки я був у дитячій команді, далі вища ліга. А на початку мого 11 класу «Локомотив» шукав зв’язуючого. Взяли мене. Тобто, виходить так, що у 16 років я вже грав у Суперлізі з «Локомотивом». На наступний сезон мене віддали у так звану оренду у Вінницю, щоб набирався ігрової практики. Два сезони відіграв там. А з цього року – в складі «кажанів».
- Як тобі грається з «кажанами»?
- Мені дуже подобається. Звик швидко. І команда класна, і тренер, і місто. Супер.
- А яка твоя найбільша мрія?
- Напевно, потрапити в національну збірну України і добитися серйозних результатів на чемпіонаті Європи, Світу, Євроліги. Я взагалі поступово йду до своїх мрій. Малими кроками.
Владислав Богатирьов, Олексій Головень та Олександр Наложний \ фото: Микола Миколайович
- Волейбол це не лише фізична гра, а й психологічна. Як витримуєш? Як відновлюєшся?
- Якраз над цим працюю. Це дуже складно – знаходити мотивацію і психологічно витримувати матчі. Оскільки маю багато досвіду, то маю й мотивацію брати участь у серйозних поєдинках. А психологічно тяжко. Завжди повинен боротися сам з собою, показувати кращий результат. Волейбол – це дійсно більше психологія. Наприклад, подача. Колись цього не розумів, хоча тренери завжди говорили: ти можеш на тренуванні і 10 подач зробити без помилки. А на грі вийти і нічого не зробити. Все залежить від психологічного здоров’я. Взагалі, я живу волейболом. Дивлюсь іноземні матчі, чемпіонати – і так себе заряджаю, мотивую.
- Як часто буваєш вдома?
- Бердянськ десь 600 кілометрів від Львова. Їхати більше доби потягом. Ще й потім автобусом. Вдома востаннє був вкінці липня. Там залишилась мама і молодший брат. Але всі звикли, що останні роки додому приїжджаю тільки літом. І то на тиждень-два. Бо грав у молодіжній збірній. Відповідно, літом постійно тренувались до чемпіонатів.
- Чи ще є спортсмени в сім’ї?
- Ні, немає. Я один. Брату десять років, напевно з наступного року теж займатиметься в якісь секції. Він ще малий – сам не знає, чого хоче.
- Що побажаєш волейболістам-початківцям?
- У волейболі головне – це, якщо ти готовий до того, щоб стати відомим спортсменом, треба цим жити, повністю себе віддавати, не шкодувати зовсім. Колись, на початку кар’єри, я тренувався у своє задоволення. Пізніше – щоб довести собі, на що здатен, тренеру. І поступово потрібно давати нові цілі і їх досягати. Наприклад, задача на цей сезон – виграти у Чемпіонаті. Далі інша ціль. І так далі і далі. Зусиль потрібно прикладати максимум . Якщо не максимум – буде гірший рівень тренуванні і нічого не вийде. Треба працювати і вірити в себе. У волейболі десь 20-30% таланту і 70% – це щоденний труд.
- Чого бракує українському волейболу?
- От харківський «Локомотив». Він досяг високого рівня. Не лише у нас, а й в Європі. Але йде титульний спонсор і все. Закордоном не так. У Польщі взагалі волейбол найпопулярніший вид спорту. І підтримку він має колосальну і неодноосібну. Нам цього бракує. На всіх рівнях.
Олексій Головень \ фото: cev.eu
