Нападниця СК "Прометей" Катерина Дудник розповіла про свої мрії та бажання виступати у чемпіонаті Південної Кореї.
- Не хочу розмовляти на тему особистого життя, - з цієї фрази розпочалося інтерв'ю прес-служби СК "Прометей".
- Чому дана тема для тебе - табу?
- Особисте життя має залишатися особистим. Щастя любить тишу.
- Добре! А про що ти мрієш?
- Про квартиру в Одесі - мені подобається це місто. Там є море та до Білої Церкви їхати не так далеко - чотири години й ти в батьків. До того ж помешкання спочатку можна буде здавати, а потім вже сама в ньому житиму.
- Я так розумію, що з підприємницьким хистом у тебе проблем немає?
- А в кого вони є?! (посміхається). У майбутньому ще хотіла б мати свою кофейню.
- Як би ти її назвала? В тебе є можливість зробити рекламу!
- Навіть не думала про це. Спочатку потрібно на машину та квартиру назбирати, а вже потім власну справу відкривати.
- Давай трішки пофантазуємо з назвою: а якщо заклад носитиме, наприклад, твоє ім'я?
- Я прагну, щоб мене знали як хорошого гравця, а не за назвою кофейні чи ресторану. "Смачно у Катерини Дудник" або щось типу цього я не хочу.
- Ти взагалі полюбляєш готувати?
- Звичайно, готую все: каші, перші страви тощо. А моя фірмова - запіканка з овочами та м'ясом.
- Чи можна сказати, що кулінарія - це твоє хобі?
- Ні, моє хобі – робити манікюр. Вже майже всі дівчата з команди скористалася моїми послугами. Хочу сказати, що спортом займатися складніше, ніж нігтями.
- Якщо вже заговорили про команду, то що можеш відзначити в "Прометеї"?
- Те, що нас завжди запитують, чи все добре. Це дуже важливо для кожного!
- Настрій впливає на гру?
- Під час матчу намагаюся не думати про проблеми, від яких залежить і настрій, а повністю концентруюся на супернику. Іноді просто не йде гра, як в Житомирі, наприклад. Проте я на всі команди налаштовуюся однаково добре, і коли в мене нічого не виходить, все одно намагаюся боротися до кінця.
- Хотіла б у майбутньому спробувати свої сили в іноземному чемпіонаті?
- В даний момент я - гравець "Прометея", тому зараз нічого не планую. Взагалі в майбутньому хотілося б опинитися в Південній Кореї: на Універсіаді мені сподобався їхній рівень волейболу та комбінаційна гра. Є бажання спробувати себе в цьому чемпіонаті.
- Тобто тебе не лякає кардинальна зміна обстановки?
- Це для мене не проблема - я усюди проживу. Крім того, можу спонтанно спланувати й нетривалу поїздку. Ми з Діаною Карпець так "зірвалися" до Львову.
- Це насправді дуже класно! А божевільні вчинки були?
- Так, але я не хочу про них розповідати (сміється).
- Корея ненароком навіяла питання: у тебе є домашні тварини?
- Були щури з хом’яком, які дожили до глибокої старості, а також собака й кіт. Але в мами з’явилася алергія на останніх, тому пухнастика довелося віддати родичам. Пес десь загубився сам, на відміну від морської свинки, яка захворіла: в неї були проблеми зі шлунком. Багато грошей та сил пішло на її лікування, але, на жаль, врятувати тваринку не вдалося.
- Ти не з тих дівчат, хто боїться щурів?
- Так, навіть павука можу на руки взяти. Проте дуже боюся індюків – вони як птеродактилі. На мене в дитинстві один напав, з того часу все й почалося.
