Він встиг пограти у 3 іноземних клубах, став кращим гравцем Євроліги-2017 та подорожує з домашнім улюбленцем. Про волейбол в Україні та закордоном – в інтерв’ю з центральним блокуючим "кажанів" Максимом Дроздом.
– Максиме, розкажи як потрапив у волейбол?
– Моя волейбольна історія традиційна. Волейбол у житті з’явився досить рано і випадково. Потрапив у волейбол через ДЮСШ. Ще у 5 класі місцевий тренер запросила на волейбольну секцію, я погодився. Спробував і сподобалось. Ну а далі розпочалась моє волейбольне життя: після 9 класу – інтернат. Там уже серйозніше займався волейболом. Так і стартував у цьому спорті.
– До «кажанів» ти грав у іноземних клубах. Що почерпнув для себе з кожного з них?
– Все дуже відносно. Кожне нове місце дає нові емоції й знання. По-перше, побачив відношення закордонних гравців та тренерів до волейболу. Воно зовсім інше. В хорошому значенні інше. Часто серйозніше, якщо можна так сказати. Збагатив свої знання у плані технічних елементів. Насправді було дуже цікаво грати в іноземних чемпіонатах з волейболу. Вони кардинально різняться від українського. До прикладу, чемпіонат Франції. Там майже всі команди одного рівня. Не було жодного матчу, де можна було дещо розслабитись. На кожну гру доводилось серйозно налаштовуватись. Напевно, там здобув більше технічності.
– Твій останній клуб – це болгарський "Neftоkhimik". Поділись, яка збірна у Болгарії користується більшою популярністю: футбольна чи волейбольна?
– Можу з впевненістю сказати, що у Болгарії зовсім інше відношення до волейболу, ніж в Україні. У нас про цей вид спорту знає меншість, на жаль. У Болгарії натомість волейбол активно популяризують. Волейбольні матчі транслюють по телевізору, розповідають про волейбол у спортивних програмах. Тобто, знають і люблять. Щодо якості матчів серед волейбольних клубів Болгарії. Є кілька клубів, які грають між собою. І про них знає значно більше болгар, ніж про українські команди в Україні. Відповідно, більша підтримка фанатів. Вболівальникам цікаво і це реально відчувалось на матчах. Трибуни завжди були заповнені як мінімум на половину.
– З кимось радився перед переходом у «Барком–Кажани»?
– Працюю з агентом. Тому такі рішення приймаю перш за все з ним. В Україні я не хотів йти до жодного іншого волейбольного клубу, ніж «Барком-Кажани». Чи планував загалом повертатися в Україну? Я не відчуваю, що це була помилка чи послаблення волейбольних позицій. З кожним днем переконуюсь, що прийняв повністю правильне рішення. Це цікава робота, хороший тренерський склад, якісна команда. І я на своїй землі.
– Яку ставиш перед собою спортивну мету?
– Досягати максимального результату. Але зараз не говорю про абстрактні цілі. Навпаки. У мене дуже реалістичні прагнення. Сезон розпочався – треба докласти максимум зусиль, щоб у кожному матчі показати достойну гру. Тобто, в мене планування конкретне і поступове.
– Матч за Суперкубок перенесли на кінець грудня, через пандемію. Ігри чемпіонату (які не перенесли) тривають при порожніх трибунах. Ви завчасно завершили участь у Кубку Виклику. Як такі моменти впливають на емоційне налаштування?
– Особливість людини в тому, що вона звикає практично до усього. І до таких речей теж. Але скажу відверто. Перший матч при порожніх трибунах викликав досить дивні відчуття. Складалось таке враження, що це якесь тренування, а не серйозний матч. А оце, що ігри скасовують – дещо вибиває з колії. Готуєшся, налаштовуєшся, а гра скасовується. Особливо прикро за Кубок Виклику.
– Як провів жорсткий карантин?
– Якраз був у Болгарії. Все так спонтанно сталося. Ми приїхали на тренування. А нас банально не пустили до залу. Сказали, що найближчий тиждень – карантин: без тренувань. Спочатку тиждень, потім два, три. А далі скасували чемпіонат. Спочатку було страшнувато. В Болгарії був з дружиною. Катя флорист. Ми вже 4 роки разом. Чекали, що клуб скаже, щоб розуміти чи повертатись додому, чи ні. А клуб мовчав до останнього. Вже, коли виїхати не було чим. Ще півтора місяця просиділи в Болгарії. Якраз весь жорсткий карантин.
– До Львова ти приїхав не лише з дружиною, а й з чотирилапим другом. На стільки любиш тварин?
– О так. Останні роки з нашим подружжям подорожує бігль Коді. Був у Болгарії, тепер у Львова. Звісно, що люблю тварин. Інакше як можна їх заводити? Тварина забирає багато часу, ресурсу. Без любові тут ніяк. У мене з дружиною ще з самого початку була думка взяти тварину з притулку. Але зупинились на Коді. Домовились, що другий пес буде точно з притулку.
