Крістіан Мануель Тондіке: "Не шкодую про своє рішення переїхати в Україну"

Гріша — таке друге неформальне ім’я отримав Крістіан Мануель Тондіке у команді «Барком-Кажани». Кубинець провів із «кажанами» сезон 2020-2021. Днями Крістіан вирушив до Куби, де гратиме у складі збірної країни. Але перед від’їздом, прес-служба команди встигла поспілкуватись з гравцем про його нове волейбольне життя в Україні.

– Крістіане, це твоє перше інтерв’ю в Україні. Розкажи, яким для тебе особисто видався цей сезон? Цьогоріч «Кажани» вибороли усі існуючі в Україні волейбольні нагороди – як емоції тебе переповнюють?

– Так, це моя перша розмова в Україні. З журналістами спілкувався вдома та у тих країнах, які я відвідував зі своєю збірною. А нагороди команди для мене це важлива річ. Бо це мій перший досвід перемоги в іноземних турнірах. І в Кубку, і в Суперкубку. Хоча міжнародні змагання у складі Куби вигравав. Перемога в Кубку далася не просто. У нас там були складніші та напруженіші матчі.

– А як оцінюєш загальний рівень українських волейбольних команд?

– Відверто кажучи, не бачу багато команд з достатнім рівнем. Є 4 команди, у протистояннях з якими нам довелося докласти зусиль для перемоги. Насправді ми – найкраща команда. Напевно, ще виділив би Епіцентр.

– Україна за кліматом кардинально відрізняється від Куби. Бачиш, у нас навіть весна не зовсім весна. А твій настрій може залежати від погоди?

– Так, я вже помітив. Теплі дні змінюються прохолодними та навпаки. По-різному буває. За настрій навіть не знаю. Може, й так. Інколи, коли на дворі холодно, можу не мати робочого настрою. В моїй країні, як і в багатьох країнах Латинської Америки, рідко бувають холодні дні. Я їх не боюсь, але можу сказати, що в холод тренуватися не дуже приємно. Трохи все це незручно. А на Кубі завжди тепло. У найхолодніші грудень та листопад середня температура не опускається нижче 20 градусів. І мені повністю комфортно за таких умов.

– Домівка твоєї сім’ї на Кубі поряд з морем?

– Не біля самого моря, але якщо йти пішки, то за 20 хвилин можу до нього дійти. У мене є тато, мама та двоє старших братів. Обидва старші за мене на рік і 10. І обидва також займаються волейболом. У них розряд першої категорії провінції Гавани. Батьки теж спортсмени – грали у баскетбол. Щодня з ними спілкуюсь. Між нашими країнами 7 годин різниці. Тому часто розмовляємо пізно ввечері.

– Але ти – найкращий спортсмен у родині?

– Ну так, адже я доріс до рівня гравця національної збірної. Стати волейболістом – було моєю мрією.

– На Кубі дуже добре грають у волейбол?

– На Кубі ми тренуємося надзвичайно багато. Тому, коли хтось із нас переходить грати в престижніший закордонний чемпіонат, то йому вже легше призвичаїтися до нових вимог. Я закінчував національну школу волейболу Куби. Входжу до числа збірників своєї вікової категорії U-21. Щодо державної підтримки волейболу, то останнім часом зарплати спортсменів зросли. Проте в основному гравці нашої збірної мають контракти з іноземними клубами, як-от французькі чи італійські.

– А в яких країнах встиг побувати?

– З латиноамериканських у Коста-Риці та Домініканах. У Бахрейні та Тунісі. Їздив на змагання з національною збірною на турніри в Італію, Колумбію, Мексику, Португалію. В деяких країнах встигав трішки погуляти. Мені справді цікаво побачити нову країну з іншим стилем життя, іншою атмосферою. Але разом з тим, основне завдання кожної такої поїздки – якісно потренуватися перед грою та показати достойний результат з національною командою. Це в пріоритеті.

– З чого розпочалась твоя спортивна кар’єра?

– З «Гавани» – це моя регіональна команда. Але перший професійний клуб – «Барком-Кажани». Одного дня у команді мені повідомили, що мною цікавляться з України. Тоді був варіант потрапити у Францію. Але сьогодні я тут, в Україні.

– Які загалом враження від першого року?

– Безумовно, я задоволений. Це мій шанс проявити себе на професійному рівні і я справді ціную, що отримав його. Я міг залишатися грати вдома, проте обрав новий виклик для себе. У мене контракт з «кажанами» на 10 місяців. Чи було важко? Однозначно. На початках я практично нічого не знав, не орієнтувався у місті. Коли вивчив основні маршрути, стало простіше. Але мій фокус тут – тренування і покращення власної гри.

– Пробував нашу національну кухню? Щось сподобалось?

– Так, декілька разів. Звичайно, ваші страви відрізняються від кубинських, але загалом мені сподобалося.

– Яких звичних для Куби речей тобі тут бракує найбільше?

– По-перше, це, звичайно, погода. Також хотілося б якихось кубинських страв. По завершенні чемпіонату повертаюся додому. Але не матиму багато часу на відпочинок. Потрібно тренуватися, щоб бути у хорошій формі. На мене також чекатимуть матчі у складі національної збірної Куби.

– Яку музику полюбляєш, яким фільмам надаєш перевагу?

– Щодо музики, то люблю її. Переважно слухаю нашу кубинську, а також пуерто-риканських виконавців. Фільми? Тут я не маю якихось особливих вподобань, але часто переглядаю динамічні пригодницькі стрічки.

– Як спілкуєшся з партнерами по команді?

– Ясно, що в нас ніхто не знає іспанської мови. Але я вже розумію основні команди та підказки, тому можемо порозумітися. Зокрема під час ігрових моментів. З усіма спілкуюсь. Особливо з гравцями другої та четвертої зони, яким я маю діставати м’яч під удар. Розумію, яку комбінацію ми розігруємо зараз і як мені зіграти.

– Прогулюєшся містом, коли є час?

– Переважно, коли є час, залишаюся вдома. Аби послухати музику, глянути серіал.

– Крістіане, а який турнір тобі хотілося б виграти найбільше?

– Чемпіонат світу моєї вікової категорії, U-21. У нас сильна команда і ми можемо претендувати на високі місця. Я б хотів насамперед перемогти у турнірі. Індивідуальні призи – то другорядне. Хоча й мене визнавали найкращим гравцем на турнірі в Коста-Риці. Є ще призи з різних локальних змагань на Кубі. Загалом у мене непогана колекція нагород (посміхається).

– Твій земляк Вільфредо Леон змінив громадянство на польське. Ти б міг піти на такий крок, щоб, скажімо, перемогти на чемпіонаті світу?

– У нього були певні причини, чому він так зробив. Але це вибір кожної людини. Я б не хотів грати за іншу країну, крім своєї.

– Якби ти міг взяти до себе в команду Куби когось із «кажанів», кого б ти обрав?

– Найперше я б вибрав Антона Квафарену. І ще хотів би бачити там Макса Дрозда.

– Як тобі працюється під керівництвом Угіса? Можеш порівняти його зі своїми кубинськими тренерами?

– Мені комфортно працювати з ним. Мої кубинські тренери навчили мене багатьох корисних речей, а з Угісом я маю можливість ставати кращим та додавати у майстерності.

– Наостанок, як підсумуєш свій український період?

– Я задоволений, що все так склалося. Я граю в сильній команді з хорошими гравцями, отримую корисний досвід. Не шкодую про своє рішення переїхати в Україну.

Довідка. Кубинець Christian Thondike Mejías – новий гравець ВК "Барком-Кажани" сезону 2020/2021.
Народився Christian 28 травня 2001 року на Кубі (місто La Habana).
Ріст гравця -195 см. Вага – 76 кг. Висота блоку – 336 см.
ВК "Барком-Кажани" Christian виступає на позиції зв’язуючого.
До "кажанів" був гравцем кубинського La Habana (2018/2019 та 2019/2020 сезони).

Фото: kazhany.lviv.ua