Ілля Поліщук – новий зв’язуючий львівського клубу «Барком-Кажани». Окрім звання майстра спорту України, нещодавно він отримав новий статус – молодого татуся. В інтерв’ю пресслужбі він розповів, як поєднує професійний спорт та виховання донечки, чому родина не планує залишатися у Львові та поділився емоціями про вихід ВК «Серце Поділля» з Суперліги.
– Останні 2 сезони ти провів у ВК «Серце Поділля», які пройшли у новий сезон Суперліги 2021-2022. Але серед учасників їх немає…
– Так. «Серце Поділля» вийшло з Суперліги й мені від того сумно. Офіційної заяви вони не подавали, тому і причин такого рішення не знаю. Разом із ними не бере участі в новому сезоні й «Покуття-Прибилів». Вважаю, що український волейбол втратив хороші команди. І якщо буде бажання повернутися у Суперлігу – їм знадобиться 3 роки. Бо починати потрібно з початку – з Першої ліги.
– Розкажи як воно, перейти у команду триразового чемпіона України з волейболу, з якою зустрічався на матчах у складі іншої команди?
– Львівська команда завжди була на високому рівні – підбір гравців, тренер, підготовка. Коли мене запросили до клубу – одразу погодився, навіть ні на мить не задумався.
– Зізнавайся Ілля, ти раніше хотів потрапити у склад «кажанів»?
– Звичайно хотів. Для власного професійного зростання завжди хочеться і потрібно тренуватися, грати в розвинутих клубах з європейським підходом. А «Барком-Кажани» саме такий і є.
– Ти вже був у 5 клубах. Різниця у підготовці команд відчутна?
– Так. В різних командах підготовка відрізняється. Одні їдуть на збори ближче моря, на пісок і займаються фізичною підготовкою. А львівський клуб більше займається з м’ячами. Перша половина дня це тренажерний зал, а ввечері волейбол. Приміром, останній місяць ми активно готувалися до сезону саме за такою схемою. У сезон «тренажерки» значно менше. Більше відпрацьовуємо в залі. «Кажани» відрізняються від інших клубів тим, що в них інші вправи дають.
– Тобі у львівському клубі важче тренуватися?
– Трохи так. Але тільки тому, що вони мають сильніших гравців.
– Щось нове відкрив собі у тренуваннях?
– Присідання з грифами в «тренажерці» та багато вправ з м’ячами в залі.
– Поміж тренуваннями та змаганнями як розслабляєшся? Чим займаєшся?
– Раніше відпочивав дома, ходив з дружиною на шопінг. А зараз займаються новонародженою донечкою (посміхається). Трохи важко поєднувати батьківство та професійний спорт. Це ще те випробування. Але вже минуло більше місяця з часу появи дочки, наче освоївся.
– Донька народилася у Львові?
– Так. З переходом у львівський клуб, моя сім’я переїхала сюди теж.
– Можливо це знак долі, що вам потрібно залишитися жити у Львові?
– Ні, ні (сміється). Нам Вінниця так припала до серця, що ми її не проміняємо.
– Тепер у тебе підростає власна вболівальниця.
– Я б сказав, що формується жіночий клуб прихильниць (сміється). Моя дружина і мама палкі прихильниці волейболу. Постійно вболівають за мене і мою команду. Мама взагалі активно розвиває спорт в Козятині – як депутат міської ради відновлює спортзали.
– Ілля, у волейболі ти вже 15 років. Які ставиш перед собою плани на майбутні 10 років?
– Особисто я не ставлю плани у спорті. Більше довіряю долі. Так, хочеться розвиватися, постійно грати, бути у спорті, але будувати великі плани я не люблю. Звісно є бажання пограти за кордоном… Побачимо.
Довідка:
Народився у Козятині 28.03.1996 р.
Ріст – 1.88 см.
Висота удару – 325 см
Висота блоку 310 см
Грав у клубах:
ВНАУ (2013-2015)
ВК «Вінниця» (2015-2017)
МХП «Вінниця» (2017-2018)
ВК «Політехнік» Одеса (2018-2019)
ВК «Серце Поділля» (2019-2021)
